Читать «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники» онлайн - страница 368
Франц Кафка
5 травня. Анічогісінько, голова тупа й трохи болить. Пополудні в Хотекському сквері, читав Стріндберґа; він дає мені поживу…
14 травня. …Сьогодні читав давні розділи з «Кочегара». Написано сильно, тепер писати так я, очевидно, не можу (вже не можу). Боюся стати нездатним через уроджену ваду серця.
16 вересня. Вигляд польських юдеїв, що йдуть до Кол-Нідри. Хлопчик, який, затиснувши під пахвами по молитовному покривалу, тюпає поруч із батьком. Не ходити до храму — це самогубство.
Розгорнув Біблію. Про неправедних суддів. Знаходжу власну думку чи принаймні думку, якої досі дотримувався. А втім, це не має значення, в таких речах я ніколи не піддаюся помітному впливу, сторінки Біблії в мене перед очима не тріпочуть.
Здається, найвразливіше місце, куди можна ввігнати ніж, — між шиєю і підборіддям. Підводиш підборіддя і стромляєш ножа в напружені м’язи. Але це місце найвразливішим, певно, лише здається. Сподіваєшся побачити, як звідти потужним струменем ударить кров і порветься плетиво сухожиль і суглобів, як це можна побачити в ніжці смаженої індички.
Читав «Лісника Флека в Росії». Повернення Наполеона на Бородинське поле битви. Тамтешній монастир. Його висадили в повітря.
7 жовтня. …Нез’ясовне питання: невже я зломлений? Невже гину? Про це свідчать майже всі ознаки (холод, отупіння, нервовий стан, неуважність, нездатність працювати на службі, головний біль, безсоння); проти цього свідчить, по суті, сама надія.
21 листопада. Цілковита непотрібність. Неділя. Вночі не зімкнув очей. До чверть на дванадцяту в ліжку, при сонячному світлі. Прогулянка. Обід. Читав газету, перегортав старі каталоги. Прогулянка: Гібернерґасе, Міський парк, Венцельсплац, Фердинандштрасе, далі — в бік Подолу. Ледве розтяг на дві години. Час від часу відчував різкий, один раз просто-таки пекучий головний біль. Повечеряв. Тепер удома. Хто може розплющеними очима споглядати це згори від початку до кінця?
1916
11 травня. Отже, передав директорові листа. Позавчора. З проханням або, якщо війна закінчиться восени, надати мені потім тривалу відпустку, і то без збереження платні, або, якщо війна ще триватиме, скасувати звільнення від військового обов’язку. Це була суціль брехня. Напівбрехнею було б, якби я зажадав надати мені тривалу відпустку негайно, а в разі відмови — звільнити взагалі. Правдою було б, якби я заявив про звільнення. Ні на те, ні на те я не зважився, отож — цілковита брехня.
Сьогодні марна розмова. Директор думає, що я домагаюся звичайної тритижневої відпустки, на яку я, звільнений від військової служби, не маю права, і тому пропонує її відразу — мовляв, він вирішив зробити це ще до мого листа. Про військову службу взагалі мовчить, так наче в листі я про це й не згадую. Коли я заводжу про неї мову, він пускає мої слова повз вуха.
Тривалу відпустку без збереження платні він вочевидь вважає примхою і обережно натякає на це. Наполягає, щоб я взяв тритижневу відпустку негайно. Як і всі, принагідно робить усілякі зауваження, типові для доморослого невропатолога. Мовляв, мені ж бо не доводиться нести відповідальність, як йому, в нього така посада, що на ній можна, звичайно, й захворіти.