Читать «Твори: оповідання, романи, листи, щоденники» онлайн - страница 366
Франц Кафка
Я неспроможний і нудний, як завжди, і, власне, мав би замислюватися лише про те, чому це в когось усе ж таки виникає бажання доторкнутися до мене бодай мізинцем. Одного по одному, поспіль, я обдав холодом одразу кількох людей — знайомих із Гелєрау, сім’ю Р. із Боденбаха й Ф.
Ф. сказала: «Як порядно ми тут поводимось!» Я змовчав, так наче мої вуха цього вигуку не почули. Дві години ми пробули в кімнаті самі. Довкола мене — лише нудьга й безнадія. Жодної хвилини удвох нам не було добре так, щоб я вільно дихав. З Ф. я — хіба що в листах — ніколи не відчував насолоди взаємин з коханою жінкою, як це було в Цукмантелі й Ріві, — тільки безмежне захоплення, покора, співчуття, відчай і зневага до самого себе. Я навіть пробував читати їй уголос, фрази огидно спотикались одна об одну, жодного контакту зі слухачкою, яка із заплющеними очима лежала на канапі й мовчки слухала. Байдуже попрохала дати з собою рукопис і дозволити його переписати. Оповідання про сторожа викликало трохи більшу увагу й цікаві зауваження. Мені аж тоді, коли читав, розкрився справжній сенс оповідання, вона також зрозуміла його правильно, хоч потім ми, однак, вдерлися в нього з грубими зауваженнями, і першим зробив це я…
Це коло: д-р В. намагається переконати мене, що Ф. заслуговує зненависті; Ф. намагається переконати мене, що В. заслуговує зненависті. Я обом вірю і обох люблю чи намагаюся їх любити.
Досягнувши певного рівня самопізнання, а також за інших умов, сприятливих для самоспоглядання, час від часу неминуче відчуватимеш до себе відразу. Будь-який критерій доброго — хоч би які різні були щодо цього думки — здаватиметься надто високим. Доведеться усвідомити, що ти — не що інше, як лазівка для жалюгідних задніх думок. Будь-який вчинок, навіть найменший, залежатиме від цих задніх думок. Вони будуть такі брудні, що, коли аналізуватимеш свою поведінку, навіть не захочеться додумати їх до кінця, досить буде лишень поглянути на них іздалеку. Ці задні думки диктуватиме не просто, скажімо, користолюбство — супроти них користолюбство здаватиметься ідеалом добра й краси. Бруд, що його виявиш, існуватиме задля нього самого, ти усвідомиш, що з’явився на світ, наскрізь просякнутий цим тягарем, і через нього ж таки, невпізнаний чи надто добре розпізнаний, відійдеш знов. Цей бруд буде найглибшим шаром, до якого можна дістатись, але складатиметься цей найглибший шар не з лави, а з бруду. Він буде найнижчим і найвищим, і навіть породжені самоаналізом сумніви невдовзі стануть такі мляві й самовдоволені, мов ото свиня, що викачується в гноївці.
