Читать «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені» онлайн - страница 63

— Рушати на столицю! Ти ж сам цього хотів. Бери собі місто, а я візьму той клятий престол. Непогано, еге ж?

Наступного ранку пан Гоберт Вишестраж з’явився до нього, щоб обговорити подробиці майбутнього нападу на Король-Берег. За частування він приніс з собою два барильця вина — одне дорнійське червоне, інше вертоградське золоте. Не було в світі такого вина, від якого б відмовився Ульф Пияк, та все ж солодкому він надавав перевагу перед кислим. Напевне, пан Гоберт сподівався сьорбнути червоного кислого, поки князь Ульф заливається золотим вертоградським. Але, як розповідав опісля зброєносець, що служив їм при столі, дещо у поведінці Вишестража збудило підозри Білого князя: пан Гоберт пітнів, запинався і зображав неприродну приязнь. Ульф нашорошився, наказав відставити дорнійське червоне і наполіг, щоб пан Гоберт випив з ним вертоградського золотого.

Хай там що кажуть літописці про норов і розум пана Гоберта Вишестража, та ніхто не сміє піддавати сумніву його мужність у смертну годину. Не бажаючи зрадити «Шпичаків», він дозволив зброєносцеві наповнити чару, перехилив її та попрохав ще. Побачивши, що Вишестраж п’є і не вагається, Ульф Пияк не зганьбив свого прізвиська і хутко дмухнув три келихи, перш ніж почав позіхати, мовби до сну. Отрута у вині була легка й не болюча — князь Ульф просто заснув і не прокинувся. Тоді пан Гоберт скочив на ноги і спробував виблювати, але запізно — серце його зупинилося за годину.

Опісля князь Унвин Пик пообіцяв тисячу золотих драконів будь-якому шляхетно уродженому лицареві, що зможе приборкати Срібнокрилку. Бажання виявили троє, та коли одному відірвали руку з плеча, а іншого обпалили до смерті, третій роздумався. До того часу військо Пика — рештки великих сил, що їх принц Даерон та князь Ормунд Вишестраж привели аж зі Старограду — вже розсипалося, наче пісок. Втікачі залишали Гуркотень десятками й сотнями з усім награбованим добром, на яке вистачало рук. Змирившись з поразкою, князь Унвин скликав своє панство, сотників, десятників і наказав відступати.

Аддам Веларіон, уроджений Аддам з Короба, якого королева засудила як перевертня, врятував Король-Берег від ворогів тієї самої королеви… і заплатив за цей порятунок власним життям.

XXIV. Дракон-Камінь

Але королева про мужність пана Аддама нічого не відала. Її втеча з Король-Берега обернулася суцільним лихом. В Росбі замкову браму зачинили при наближенні Раеніри просто на її очах. Каштелян молодого князя Стокварта пустив королеву під дах замку, та лише на одну ніч. Половина золотокирейників дорогою накивала п’ятами, а іншої ночі на табір напав набрід, що складався з вояків-утікачів. Лицарі королеви відігнали нападників, але пан Балон Березняк загинув від стріли, а пан Лионель Виліг, молодий лицар Королевогвардії, отримав по голові удар, що розколов йому шолом, і помер у безтямному маренні наступного дня. Королева ж мусила продовжити подорож до Сутіндолу.

Дім Морочник свого часу рахувався серед найвірніших прибічників Раеніри, але за свою вірність заплатив чималу ціну. Тільки втручання пана Гарольда Морочина переконало пані Мередиту Морочник пустити королеву всередину мурів (Морочини були далекими родичами Морочників, а сам пан Гарольд колись служив зброєносцем покійному панові Стефону), та й то за умови, що вона не лишиться надовго.