Читать «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені» онлайн - страница 4

Слово узяв пан Крістон Колій. Він нагадав усім: якщо принцеса здобуде престол, то успадкує його після неї Джакаерис Веларіон.

— Врятуй, Седмице, державу, де на Залізний Трон пускають байстрюцьку кров!

Лицар згадав про хтиві звичаї Раеніри та безчесність її чоловіка.

— Вони удвох перетворять Червоний Дитинець на дім розпусти, де не почуватиметься безпечно жодна цнотлива дочка чесних батьків, жодна гожа дружина порядного чоловіка! Та й хлопчики муситимуть стерегтися… бо ми добре пам’ятаємо, що за один був її Лаенор.

Літописи не кажуть, чи промовив князь Ларис Моц хоча б слово у тій суперечці. Утім, його мовчанню ніхто б не здивувався. В разі потреби коронний шепотинник виявляв чимале красномовство, але зазвичай беріг слова, як скнара береже найдрібнішу монету, і радше слухав, ніж говорив.

— Якщо позбавити принцесу її спадку, — попередив раду великий маестер Орвил, — то напевне спалахне війна. Раеніра ніколи не скориться долі, яку їй готують. Адже вона має драконів.

— І друзів теж! — виголосив князь Чмелик. — Людей честі, які не забули обітниць, проказаних перед нею та її батьком! Я вже старий, та ще не досить, щоб сидіти і покірно слухати, як мерзенні людці змовляються вкрасти престол в законної володарки!

Сказавши своє слово, князь підвівся і хотів піти геть. Але пан Крістон Колій штовхнув старого назад у крісло і перетнув йому горлянку кинджалом. Так першою кров’ю, пролитою в «Танку драконів», стала кров князя Лимана Чмелика, коронного підскарбія Семицарства, який багато десятиліть поспіль урядував над скарбницею та монетною справою держави.

Смерть князя Чмелика припинила усі незгоди. Решту ночі рада міркувала над тим, щоб якнайскоріше повінчати нового короля на царство (ніхто не заперечував, що зволікати не можна), і складала списки можливих спільників та ворогів на випадок, якщо принцеса Раеніра не визнає короля Аегона.

Принцеса тоді саме готувалася на Дракон-Камені до пологів. «Зелені» королеви Алісенти розсудили, що перемога вже у них в кишені: якщо вдасться щонайдовше не пустити до Раеніри звістку про смерть короля, то коли вона почне діяти, буде вже запізно.

— А якщо нам пощастить, то хвойда не підведеться живою з породільського ложа! — мовила тоді королева Алісента.

Тієї ночі не вилетів жоден крук, не закалатав жоден дзвін. Челядь, що знала про смерть короля, сиділа у підземеллі. Панові Крістонові Колію доручили схопити тих «чорних», що лишилися при дворі — тобто усе панство та лицарство, прихильне до принцеси Раеніри.

— Не чиніть насильства, якщо вони не опиратимуться, — наказав пан Отто Вишестраж. — Хай не завдадуть шкоди жодному з тих, хто схилить коліно і присягне на вірність королю Аегону!

— А хто не схилить і не присягне? — спитав великий маестер Орвил.

— Ті з власної волі зробляться зрадниками, — відповів Залізне Берло, — і мають померти зрадницькою смертю.

Тоді вперше розтулив рота князь Ларис Моц, коронний шепотинник. Єдині його слова були такі:

— То присягнімося першими, щоб серед нас не лишилося жодного зрадника. — Кутельнога дістав кинджала і накреслив червону риску поперек долоні. — Складемо присягу на крові, що зв’яже нас у одне братство до самої смерті.