Читать «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені» онлайн - страница 32

Наступного дня з’явилися нові річкові рушення; на чолі їх стояли пан Гарібальд Герей, князь Джон Карлтон і новий господар на Крукоберізі — одинадцятирічний Бенджикот Чорноліс. Посилені новоприбульцями, королевині люди погодилися між собою, що настав час для нападу.

— Не гаймо часу: знищимо левів, доки не з’явилися дракони! — так казав Родек Руїна.

І ось наступного дня зі сходом сонця почалася найкривавіша битва «Танку драконів» з тих, що сталися на суходолі. У літописах Цитаделі вона відома як Озерна Битва, але кожен, хто пережив її сам і доніс до нас оповіді, незмінно кликав той день «Годівлею раків».

Підперті з трьох боків, західняки крок за кроком відступали у води Божого Ока. Там поміж очерету було порубано багато сотень вояків, а ще кількасот потонуло, намагаючись утекти. До ночі дві тисячі лежали мертвими, і серед них чимало шляхетного панства: князь Фрей, князь Листобрід, князь Гончак, князь Карлтон, князь Звихт, князь Рин, пан Кларент Кракегол та пан Тайлер Схил, Байстрюк Ланіспортський. Силу Ланістерів було зламано і вирізано, але за таку ціну, що молодий Бен Чорноліс, новий князь Крукоберіга, плакав, дивлячись на гори загиблих. Найтяжчі втрати понесли північани, бо «Зимововки» самі попрохали для себе честі йти у бій першими і п’ять разів чинили відчайдушну навалу на лави ланістерівських списників. Більше як дві третини вояків, що пішли на південь з князем Турстаном, загинули або тяжко скалічилися.

У Гаренголі ж Аемонд Таргарієн та Крістон Колій гаряче сперечалися, як найкраще відповісти на удари королеви. Стіл Чорного Гарена був, певна річ, надто міцний, щоб брати його приступом. Навіть чинити облогу річкове панство не насмілилося б з-за страху перед Вхагар. Але люди короля вже відчували нестачу харчів для себе та коней; голод та хвороби косили військо незгірш мечів. Скільки б не дивилося людське око з велетенських мурів замку, навколо аж до обрію воно бачило самі лише зчорнілі поля та випалені до землі села. Загони заготівлі, що насмілювалися відійти далеко від замку, не поверталися. Пан Крістон закликав принца відступити на південь, де Аегон мав найвірніших прибічників, але той відмовився, сказавши:

— Лише боягуз тікає від зрадників!

Його гнів роздмухувала втрата Король-Берега та Залізного Трону. Коли ж Гаренголу досягла ще й звістка про «Годівлю раків», принц-намісник трохи не придушив власноруч зброєносця, який її привіз. Хлопця врятувало тільки втручання коханки принца — Алиси Водограй. Тоді принц Аемонд почав наполягати на негайному ударі проти Король-Берега, бо жоден з драконів королеви, мовляв, не може мірятися силою з Вхагар.

Пан Крістон вважав, що принц не при своєму розумі.

— Один дракон проти шести — то безумство, мій пане принце, — стверджував він.

Треба відступати на південь, закликав він знову, і з’єднатися з князем Вишестражем. Там принц Аемонд знову побачить брата Даерона та його дракона. Вже відомо, що король Аегон уникнув полону Раеніри; з часом він зможе знову сісти на Сонцежара на поміч обом своїм братам. Можливо, їхні друзі всередині мурів міста знайдуть якийсь спосіб звільнити і королеву Гелаену, щоб вона змогла кинути у бій Вогнемрію. Четверо драконів супроти шести — це вже не примарна надія на перемогу, а надто коли однією з чотирьох буде Вхагар.