Читать «Принцеса і королева, або Чорні та Зелені» онлайн - страница 22

Оскільки Сонцежар був поранений і нездатний залишити околиці Граківні, а Тессаріона знаходилася з принцом Даероном у Старограді, для оборони Король-Берега лишилося тільки двоє дорослих драконів. До того ж наїзниця Вогнемрії, королева Гелаена, днями та ночами лила сльози у душевному мороці й не могла тепер вважатися силою в битві. Отже, на варті столиці стояла сама тільки Вхагар. Жоден з живих драконів не міг рівнятися з Вхагар ані величиною, ані люттю, але Джак сподівався, що коли Вермакс, Сиракс і Караксес налетять на Король-Берег одночасно, то навіть «те старе сивопике стерво» не зможе їм протистояти. І все ж про Вхагар котилася така гучна слава, що принц ніяк не міг зважитися і міркував, як йому задіяти для нападу ще якихось драконів.

Дім Таргарієн правив на Дракон-Камені вже більше як два століття, відколи князь Аенар Таргарієн прибув туди з Валірії зі своїми драконами. У роду завжди трималися звичаю одружувати братів з сестрами — хоч рідних, хоч у перших — але чоловіки дому Таргарієн подеколи не цуралися шукати втіхи в дочок (і навіть дружин) своїх підданих, що мешкали у селах біля підніжжя Драконощовби, рільників та риболовів вузького моря. Ніде правди діти — до самого правління короля Джаяхаериса та Ласкавої Королеви Алісанни на Дракон-Камені царювало старовинне право першої ночі. Власне, те саме робилося і на решті Вестеросу, де князь або пан міг узяти до ліжка будь-яку дівчину зі своїх володінь у її шлюбну ніч.

Загалом у Семицарстві цей звичай зневажали — а надто ревниві людці, що не тямили честі, якою шанували їх власні володарі. Але на Дракон-Камені ті ниці почуття були майже невідомі, бо Таргарієнів сприймали там ближчими до богів, ніж до підлої людської породи. Тут нареченим, яких благословили Таргарієни у їхню шлюбну ніч, заздрили інші дівчата. Діти, народжені від права першої ночі, мали шану понад усіх інших — ще й тому, що господарі Дракон-Каменя нерідко святкували з’яву таких дітей на світ щедрими дарунками золота, шовку та землі їхнім матерям. Про щасливих байстрюків казали «виткнувся з драконового насіння», а згодом стали кликати просто «насінням». Навіть після заборони права першої ночі деякі з Таргарієнів не кинули звичаю бавитися з дочками корчмарів та дружинами рибалок. А відтак «насіння» на Дракон-Камені не переводилося.

Принц Джакаерис конче потребував більше драконоїздців і драконів, тому звернувся до людей, уроджених з «драконового насіння», і заприсягся, що коли хтось опанує дракона, той отримає землю та статки, висвятиться у лицарі, сини його вродяться шляхетними панами, дочки підуть заміж за княжих дітей, а сам новий наїзник битиметься пліч-о-пліч з принцом Дракон-Каменя проти самозванця Аегона II Таргарієна та його зрадницького кубла.

Не усі, хто з’явився на принців заклик, були «насінням» або хоча б дітьми чи онуками «насіння». Драконоїздцями забажали зробитися кількоро лицарів з чаді королеви, серед них Регіментар її Королевогвардії — пан Стефон Морочник, а з ними безліч зброєносців, кухарчуків, жеглярів, стражників, мартоплясів, і навіть дві покоївки.