Читать «Акванавти, або Золота жила» онлайн - страница 17

Микита думав про хлопцiв, навiть гадки не маючи, що саме в цей час вони якраз перемивають його кiсточки. Дiвчаткам нiчого робити, i вони прийшли до хлопцiв у майстерню. Вони лише спостерiгали спочатку за дiями ровесникiв, слухали їхнi технiчнi розмови.

— А краще б зробити два отвори для рук, — мiркував Боцман. — Це ж просто, два отвори у бочцi, приварюємо два патрубки коротенькi, на них надiваємо гумовi гофрованi труби, на кiнцях — гумовi рукавицi.

— Просто та не дуже! — заперечував Володя. — Де ти вiзьмеш такi гумовi та ще й гофрованi труби? Ну, рукавицi, ясно, можна дiстати в електрикiв. А як прикрiпити трубу до металевого патрубка?

— Це елементарно. На хомутики вiзьмемо…

Каринка розглядала оцинковану бочку з привареними петлями, з отвором i квадратним вiконцем, до якого Володя пiдганяв прозору пластину плексигласу, з повагою, дивилася, як на щось недосяжне для її розуму, а Рая все морщила носика й намагалася причепитися будь до кого, пiдколоти, висловити свою недовiру. Одне слово, зануда та й годi.

— I в цьому вiдрi ви хочете пiд воду? — смикала вона плечиком. — Цiкаво, хто ж наважиться залiзти в цю мишоловку?

— Та я! — вигукнув Василько.

— Хiба що!

— Думаєш, тому, що малий? — втрутився в розмову Володя.

— Нi, тому що дурний ще, не розумiє.

— Тодi сам полiзу!

— Ой, теж менi Дiоген! — засмiялася Рая штучним смiхом. — Як же ти там помiстишся, хiба що частинами? — I знову смiх.

Володя не витримав i ловкими рухами забрався у бочку, присiв навпочiпки. Рая пiдiйшла ближче, зазирнула, нiби не вiрила, що бочка має дно, i, знизивши плечима, мовила:

— I все одно у вас нiчого не вийде.

— Ти так думаєш?

— Переконана. Самi ви нуль без палочки, а оцей ваш генеральний побавиться тиждень-другий i майне свiт за очi!

— Чого це вiн майне?

— А чого майнув Валентин Костянтинович?

— Ну, здрастє! Прирiвняла. Валентин Костянтинович одружився.

— Ви думаєте, що цей не може одружитись?

Останнiй аргумент примусив всiх замислитись. Рая торжествувала. Вона ходила вiд верстака до бочки, вiд бочки до стовпа з тисками, на яких Володя, затиснувши болта, прикручував гайку. Рая продовжувала:

— Одружиться ваш Микита Єгорович i тю-тю-у!

— Та ми й без нього, — почав було Володя, та Рая перебила.

— Опустите пiд воду бочку?

— Не вiриш?

— Чому? Вiрю. Опустити можна, та пiдняти як?

— Лебiдкою, як же ще! Бочка ж на ланцюгу.

— А як ланцюг обiрветься?

— Ой, та ну тебе! — вiдмахнувся Володя. — А як, а як!..

В цей час до дворика пiд'їхав на старенькому велосипедi чорнобородий дiдуган — сторож дач. Поставив машину в холодок i почав приглядатися до бочки, де Боцман прилагоджував гумову прокладку пiд патрубок.

— I що це буде? Чи секрет?

— Батискаф! — пояснив Василько, оскiльки старшi мовчали, а дiд чекав вiдповiдi. — Пiд воду пiрнати! Такий пiдводний човен! На дно опускається i там…

— Що?! — насторожився старий.

— Будемо ракiв ловити, — невдоволено пояснив Боцман, не любив, коли питають пiд руку.

— I якого бiса пiд водою робити? На сушi мало мiсця? — бурчав старий. — Ще наробите лиха. Ви ж не порожню бочку опускатимете?