Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 95

А течія знову набирала швидкість…

— Хто це був? — запитав Телесик.

— Або якийсь божевільний, — повільно відказав Грицик, — або такий сміливець, якого ще й світ не бачив.

Назад повертали без поспіху. Час від часу далеко попереду вигулькували вуха Куцого і знову щезали в густій траві. Наближався Чорний ліс, але хлопці не бачили його. У них перед очима усе ще несамовито шумувала і грізно гриміла Дніпрова хвиля.

— От якби така хвиля та вдарила на татарина! — раптом сказав Телесик.

Грицик усміхнувся і дав йому легенького щигля:

— На хвилю надійся, але й сам не лови ґав, — сказав він і приострожив коня.

ЗА ПОРОГАМИ

За два дні коні відпочили і тепер із задоволенням трюхикали м’якою лісовою дорогою. Змащені вози котилися легко й безшумно. Черкаські та переяславські козаки вже давно змішалися і тепер їхали пліч-о-пліч, жваво перемовляючись. Багато з них були давні знайомі — ще з дитинства, коли вони перепливали Дніпро і навідувалися одне до одного в гості. Чи набагато пізніше, коли здобичували у дніпрових плавнях. Час від часу в повітря зринав веселий регіт. Лише сторожа подвоїла пильність і тепер, розсипавшись широким, на кілька верстов, віялом, скрадалася по обидва боки довгої валки возів.

Перший день тільки й було розмов, що про пороги та безмежного сміливця, котрий насмілився їх подолати. Дітлахи галасували про нього так голосно й дзвінко, що й дорослі мимоволі почали сперечатися, хто б то міг бути і з яких земель він з’явився.

— Мабуть, наш, канівський, — доводили одні. — Там таких сміливців хоч греблю гати.

— У Лепляві їх теж не менше, — стверджували інші. — Чи взяти Воїнь. Там вони такі вправні, що, здається, не в хатах народжуються, а в човнах. Та ще й з веслом у руках.

— І він вам рукою махав? — запитував Колотнеча Телесика, у якого ще й досі збуджено блищали очі.

— Ага! — радісно підтвердив Телесик. — Отак стоїть у човні і рукою нам мах-мах. Та ще й сміється. А вода навколо нього так бушує, так летить!

— Дурень, — сказав Колотнеча. — Знав я такого одного. Фуркалом звався. Теж полюбляв на очах у інших прориватися через пороги. Прорветься — а потім руками вимахує — дивіться, який я хоробрий та ловкий! Одного разу так розмахався, що й не помітив, як налетів на скелю Ненаситця…

— Якого Ненаситця? — запитав Телесик.

— Ненаситець — найжахніший з порогів. На нього навіть з берега страшно дивитися, а вже намагатися прослизнути повз нього на човні…

— А ви, дядьку, пробували перебиратися через пороги? — не вгавав Телесик. Він уже стільки почув про Колотнечу від черкаських однолітків, що тепер вважав його майже рівнею Швайці.

— Спаси і помилуй, Господи, від такого! — відказав Колотнеча і поспіхом перехрестився.

— А ви, дядьку Пилипе? — повернувся Телесик до Швайки.

— Один раз пробував, — відказав Швайка. — І більше не буду.

— Але ж перебралися чи ні? — не відступався Телесик.

— Та де там! Здається, біля п’ятого порогу мій човен торохнувся в скелю так, що розлетівся на друзки. Вже й не пам’ятаю, як я опинився на березі.