Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 47

Але більше такого не буде. Він уже знає, чого чекати, і готовий до всього. Головне, щоб не він, а його почали боятися! Помахом руки Заремба підкликав до себе найближчого жовніра — з тих, які не піддавалися чарам. Запитав:

— Прибули наші люди від Сули?

— Так, вашмосць, — виструнчився той. — Привели ще двадцятьох дужих хлопів і вісім возів збіжжя і хутра.

— Так мало?

— Більше, кажуть, не вдалося. У тій, як його… ага, Воронівці, хлопи, гідні вашої служби, кудись щезли. Лишилися самі старигани й жінки. І збіжжя не знайшли…

Слуга замовк, зі звичним уже острахом чекаючи, як його пан почне буряковіти і хапатися за шаблю.

Проте цього разу Заремба лише стулив вуста у зловтішній посмішці.

— Що ж, тепер їм навіть у пеклі не позаздрять…

Слуга схилив голову. Він знав, що слова його пана не розходяться з ділом.

САТАНИНСЬКИЙ ГРИБ

— Нічого не виходить, — поскаржився Санько. — Схоже, тут є чимало тих, на кого навіювання не діє.

Грицик прикусив губу. Він уже знав, що є й такі люди. Хоч дуже мало, але вони є. І, мабуть, не просто так вони зібралися в Заремби. Не інакше, як Кобильський дещо йому розповів, тож тепер Заремба вирішив захиститися від Санькових чарів…

Уже третю добу стежать вони за Зарембою та його людьми. Знають про нього майже все. Знають, що найближчі його слуги — ті два десятки, що пишно зодягнені і носи задирають аж до неба. І не мають ніякого жалю чи співчуття до інших. А ще — їдять вони лише зі свого, панського, казана. Мабуть, гидують спільним чи бояться, що їх отруять. Решта — зібрані з довколишніх сіл хлопці-гайдуки, яким Заремба пригрозив, що в разі втечі їхні родини будуть посаджені на палі або порубані. Тому на цих людей надії теж нема — зі страху вони виконають усі панські накази.

А Заремба, здається, таки здогадується, що за ним стежать. Бач, як оточив себе слугами. Та такими, що до нього й стрілою не дістанеш, не те що шаблею чи навіюванням. А як просто все бачилося на початку! Санько наблизиться до Заремби, чарами заведе його в якийсь перелісок — а далі все буде так, як задумав Швайка.

А воно не виходить. Минулої ночі, перед світанком, коли так солодко спиться, Грицик з Саньком пробували наблизитися до шатра Заремби. Але нічого не вийшло, бо чотири вартові, що сторожували шатро пана Заремби, не те що самі не спали, а й один одному спати не давали. Коли хто схилить на груди голову — одразу ж пригощали стусаном. І ніяке навіювання на них не діяло. Хіба що ступне якийсь крок-другий від шатра, тоді зупиниться, одмахнеться, як від надокучливої мухи, і знову пристає до товариства.