Читать «Джури-характерники» онлайн - страница 105

Татари не сподівалися на таку рішучу відсіч. Ще якийсь час вони тиснули на козаків, але вже не так рішуче, як на початку. Зрештою хтось із них не витримав, розвернув коня і кинувся подалі від місця бойовиська. За ним почала розвертатися уся татарська лава.

— Нехай драпають! — крикнув Швайка. — Досить з них!

Якийсь час він спостерігав за татарами, які один за одним щезали вдалині, тоді наказав Грицикові стежити за ними з найближчого кургана, а сам повернувся на місце бойовиська.

Козаки втратили чотирьох. Поранених було значно більше, але всі вони трималися на конях. Татарські втрати були значно більші — понад двадцять тіл непорушно лежало між високих трав, ще з десяток пробували підвестися з землі. Завваживши козаків, що наближалися, поранені вишкірювалися — хижо і злякано: вважали, що настав їхній останній час.

Якусь мить Швайка мовчки дивився, а тоді звелів:

— Зловіть для них коней!

А коли татар усадовили на коней, додав:

— Їдьте з миром. І передайте своїм мурзам, що ми не звірі і не люті нападники. Нам треба небагато — щоб нас залишили у спокої. Ми теж хочемо випасати свої табуни. А зараз ми повертаємося до плавнів, а ви можете зібрати й поховати своїх. Але пам’ятайте — на будь-які підступи ми дамо гідну відсіч.

Татари похнюплено зиркали на нього з-під лоба і в їхніх поглядах було більше страху, ніж ненависті.

Козаки поверталися радісні, збуджені перемогою. Не радів лише один Швайка.

— Це — що? Це тільки пастухи, — сказав він. — От зустрінемося зі справжніми нукерами, чи, не дай Боже, з нашим братом-яничаром — отоді дізнаємося, чого ми з вами варті.

— Я багато чував про яничарів, — подав голос один з черкаських. — Проте хто це такі — не дуже тямлю.

— То такі ж люди, як і ми з тобою, — відказав Швайка. — Тільки й того, що їх немовлятами забрали в полон і втовкмачили в їхні голови, що найбільші вороги для татарського люду — це ми. Тож від них нам пощади не дочекатися. Бо вони не знають, ким є насправді.

— А що, як їм розповісти про це?

— Коли два війська ідуть один на одного в бій, ніколи розводитись, хто є хто, — відказав Швайка.

— А якщо пробратися і поговорити з ними, коли вони відпочивають? — не здавався черкасець.

Швайка лише поглянув на нього і зітхнув. І невідомо, що він хотів цим сказати — чи то зітхав з дурного запитання, чи від того, що коли перемовини й були, то нічим добрим вони не закінчились.

ТЕЛЕСИКОВІ РОЗВАГИ

За якихось кілька днів на острові виросло ціле містечко. До шести Вирвизубових куренів прилучилося ще стільки ж. І одразу стало ясно, що вони вельми різняться один від одного.

У Переяславському курені жили могутні козаки. Ще могутніші обрали собі черкаський курінь. Наймудріші вподобали канівський курінь, найкраще співали у кропивнянському, послухати казки й цікаві побрехеньки збиралися біля солоницького куреня.

А от Воронівський курінь вважався найвреднішим. Той, хто ставився до воронівців з неналежною повагою, змушений був обходити його десятою дорогою. Хоча тут, на перший погляд, жили такі самі козаки, як і деінде. Серед них — Швайка, Грицик з Саньком, Кривопичко з Одудом, до них приєднався дніпровський човняр Марко Чорторий і ще десятків зо два козаків, які тяглися до Швайки та його колишніх джур. Це були люди хоча й веселі, але до вреднощів, окрім, мабуть, Грицика, були геть нездатні.