Читать «Якби» онлайн - страница 105
Ірен Роздобудько
І ціну на ковбасу…
Щоправда, деякі відхилення у спогадах громадян усе ж таки лишились.
Принаймні наш сусід — міцний старигань, що днює й ночує на лаві, пригадав ще одну урочисту подію — сто десяту річницю з дня народження Леніна, що якраз припала на той рік, і про грандіозний суботник на честь цього свята, в якому взяло участь 150 млн чоловік. І про три пляшки горілки, за які вони з «дружбанами» вивозили сміття за місто.
Мої, певно, в той час теж обкопували палісадник і білили стовбури дерев на чолі з тітонькою Ніною. Гомоніли «про хороше», пили горілку, закусюючи домашніми огірками і бутербродами в дерев’яній альтанці, співали, почувалися щасливими, вірили в краще…
А тим часом Сахаров уже сидів у засланні за критику вторгнення СРСР в Афганістан і виступи на захист «в’язнів сумління»:
«
Зараз розбуди якого-небудь красномовного можновладця посеред ночі, і він скаже ще краще, з тою різницею, що не буде вірити в жодне своє слово.
І за це його не позбавлять посади, звання і батьківщини.
Ось про що я думала, втупившись у стелю.
Про свій особистий анабіоз і байдужість — анабіоз цілої купи розумних людей, яким все стало «до фєні» і «по фєні». Крім того аби напакувати свої квартири їжею і шматтям.
Моя душа давно вже вкрилася товстелезним панциром і розучилася плакати.
Останній раз це сталося за часів після Помаранчевої революції, коли по телевізору бачила, як відстояний народом (вже колишній) президент нагороджує орденами і посадами тих, кого мав би усунути раз і назавжди. Теперішній анабіоз — результат цих дій.
Анабіоз тридцятирічної давнини виглядав обнадійливіше.
Адже в зграї задоволених риб були ті, що вистрибували з цвілої води на поверхню і тим запалювали інших або хоча б розбурхували застійну воду.
Могли написати так: «
Або так:
Або так:
«
Хто знає, скільки людей зараз живе з цим п’ятаком в кишені, думаючи, що володіє світом!
Певно, це були запізнілі і несвоєчасні думки. Я мала думати про інше.