Читать ««Священна вiйна»... мiж одеситами i москвичами» онлайн - страница 3

Довкола цієї історії румуни здійняли гучний пропагандистський галас, змальовуючи всіх комуністичних бійців кровожерливими вбивцями. Тому цей партизанський «бенкет», влаштований начебто з метою збереження загону, призвів до його знищення, і зрештою приніс радянській стороні лише шкоду.

Нерідко по закінченню тієї чи іншої розповіді про події «громових сорокових», від яких студеніє кров, можна почути сумне зітхання: «Це ж була війна…». Проте, обставини і умови збройного протистояння не завжди одинакові. Наприклад, для усобиць раджів в середньовічній Індії, а також для протиборства сьогунів і інших феодалів Японії в XIV-XVI вв. були властиві строга регламентація методів ведення бойових дій і наявність пошани до противника. Для інших конфліктів, скажімо, війн князів-родичів (Рюриковичів) в середньовічній Русі або релігійних побоїщ у Франції Нового часу, притаманними були інші риси – безоглядне винищення прибічників ворожого клану чи віри.

Так і в описаних подіях виявляються не стільки «перегини на місцях», скільки системні прояви особливостей функціонування сталінського режиму.

У збройних силах будь-якої нормальної держави командир підрозділу при вичерпанні можливостей опору зобов’язаний викинути білий прапор – для збереження життів ввірених йому людей. Тогочасні військові устави країн-союзників СРСР навіть регламентували поведінку своїх вояків у полоні: відповіді на допиті, лінія командування, права та обов’язки тощо. А в Радянському Союзі було єдине правило: «У нас військовополонених немає, у нас є зрадники».

Людоїдська за своєю суттю система у черговий раз породила канібалізм.