Читать ««Священна вiйна»... мiж одеситами i москвичами» онлайн

Олексій Савчин

«Священна вiйна»… мiж одеситами i москвичами

Не всі знають, що розпалювання в тилу ворога тотальної війни на знищення безпосередньо диктувалось директивами Кремля. На самому початку війни НКВС УРСР спільно з обкомами КП(б)У залишив на окупованій території або заслав за лінію фронту 30 тисяч партизанів. А на 1 травня 1942 року на зв’язку з «великою землею» знаходилося уже менше двох тисяч бійців. Тобто, десь 28 тисяч десь поділися.

Головний герой першої історії – майор держбезпеки Всеволод Кузнєцов – до війни служив начальником 3-го спецвідділу управління НКВС по Одеській області. Сформований ним загін із 13-ти місцевих чекістів 15 жовтня 1941 р. спустився під землю. Разом з ними опинились і 6 представників Луб’янки, яких відрядили на південь України для проведення операцій в тилу румунів. Столична група в радянських документах носила назву «Спецрезидентура НКВС СРСР». Її очолював майор держбезпеки Володимир Калошин.

Матеріали архіву Служби безпеки України свідчать, що румунські спецслужби виявили і заарештували агентуру, залишену об’єднаним загоном на поверхні. Зв’язок з населенням урвався. При спробі вибратися на поверхню загинув один партизан. І це виявилися єдині бойові втрати загону.

У липні 1942 року одного з москвичів – Миколу Абрамова – кузнєцовці випустили з-під варти, а решту п’ятьох, включно з Калошиним, розстріляли.

28 серпня за підозрою у викраденні булки і декількох сухарів за наказом Кузнєцова був розстріляний уже представник «органів» Одеси.

Незабаром один партизан помер від тифу.

27 вересня було розстріляно ще двох бійців – чоловіка і жінку. Причиною розправи стало «розкрадання продуктів і статева розбещеність». Остання виявилася в тому, що у жінки народилося дитя, що померло через 3 години після появи на світ.

За підозрою в черговій змові Кузнєцов 21 жовтня стратив ще п’ятьох підлеглих. Того ж дня знавіснілого командира двома пострілами в голову відправив на той світ Микола Абрамов. На його прохання партизан Олександр Глущенко застрелив і вірного поплічника Кузнєцова – В. Литвинова.

Поміркувавши, Глущенко убив і передостаннього живого партизана – Абрамова, а потім вийшов в місто. Цікаво, що за цей трагічний період він поставив досі неперевершений світовий рекорд безперервного перебування під землею – 13 місяців. Далі, переховуючись на квартирі у дружини, Глущенко припинив боротьбу.

У день приходу Червоної армії, 10 квітня 1944 року, Глущенко з’явився до НКДБ і все відверто розповів. Два дні опісля у супроводі кількох бійців Червоної армії його направили на місце подій, де, бравуючи перед супутниками, він почав гратись гранатою. Червоноармійці кинулися врізнобіч, і недаремно – з необережності Глущенко підірвався.

Ще більш показова і жахлива доля загону, керованого ровесником століття Олександром Солдатенком, уродженцем села Тросна-Івакіно Ершицькой волості Рославльського повіту Смоленської губернії. Службова картка, що зберігається у Державному архіві Російської Федерації, свідчить, що до революції, здобувши початкову освіту, він працював лампоносом і коногоном на шахті у Горлівці. В роки Громадянської війни воював за червоних, після чого закінчив школу середнього начскладу і продовжив службу в РСЧА. У 1925 році вступив до партії, що дозволило по виході «на гражданку» стати помічником «із спеціальних питань» директора горлівського машинобудівного заводу.