Читать «Назустрiч зорям» онлайн - страница 34

— Пусте! — пролунав упевнений бас Максима Лиха. — Між мислячими істотами не може бути прірви. Вони зрозуміють нас.

— Нам від цього не буде легше! — тоненький голос Ло Вея після Максимового басу вже сам по собі звучав непереконливо. — Вони зрозуміють, що ми грудочки драглистої матерії з мізерним запасом внутрішньої енергії, з черепашачим темпом мислення і руху. Ми здаємося «ракеткам» недосконалим витвором природи, і вони не відчують до нас ні симпатії, ні жалю ні співчуття…

Коли після відпочинку розходилися по своїх кабінах, Новак з відчаєм у душі зрозумів, що членам екіпажу, очевидно, так і не вдасться дійти згоди.

Був один момент, який обумовив усі дальші події. Саме про нього згадав зараз Новак, коли висів у порожнечі жерла електромагнітної катапульти, укріплюючи контейнер на носі розвідувальної ракети.

Це було на шістдесят восьму добу розгону. «Фотон-2» мав зробити останній поворот, щоб вийти на інерційну траєкторію. Новак заціпенівши сидів перед приладами в рубці: боротьба, що спалахнула в зорельоті, зараз зосередилася в ньому, в одному легкому русі його правої руки. Невеликий поворот рукоятки регулятора, незначне зусилля великого, вказівного і середнього пальців — і в праві кормові дюзи «Фотона-2» почне надходити трохи більше ядерного пального; саме настільки більше, щоб космічний корабель почав з цілком безпечним для екіпажу прискоренням відхилятися ліворуч, у напрямі до Сонячної системи.

Рух рукоятки вкаже «ракеткам» напрям до Сонця. Далі вони, очевидно, вже не летітимуть за «Фотоном-2», а випередять його. «Ми не зможемо навіть попередити Землю. А коли вони з’являться в Сонячній системі, події розвиватимуться дуже швидко. Того часу, протягом якого люди встигнуть тільки помітити їх, «ракеткам» цілком вистачить, щоб прийняти рішення і почати діяти, їх «дні» зосереджені в секундах… Яке ж рішення вони приймуть? І яких дій треба чекати від них?..»

На рухливій стрічці зоряної карти, на якій самописець креслив курс зорельота, червона лінія почала помітно відхилятися праворуч від розрахункової синьої. Новак, мов загіпнотизований, дивився на перо самописця: воно з швидкістю, помітною навіть на око, повзло по масштабних клітинках, відлічуючи мільйони кілометрів… «Ну, правий ти, Антоне Новак, чи ні? Чи зможеш ти взяти на себе цю величезну відповідальність, чи дозволиш подіям розвиватися, як їм заманеться?» Він у думці ще раз перебирав усі припущення і спостереження, пережив ті хвилини, коли з мікроскопом і електричним щупом досліджував осколки тіла «ракетки»; зважив усі доводи і заперечення Максима, Сандро, Патріка Лоу і Торрени…