Читать «Назустрiч зорям» онлайн - страница 33

З-за наглухо замкнених дверей спільного залу в коридор доносився гуркіт кулаків і гнівні крики: там були Сандро Рід, Максим Лихо, Торрена і Лоу. Вже майже біля люка вхідної камери Новак опустив на підлогу контейнер, відчуваючи, що пальці зараз самі розтиснуться. Він випростався і глибоко вдихнув повітря. В цю мить крики і гуркіт у залі припинилися.

— Вони щось надумали, — прислухаючись, сказав Ло Вей. — Радяться…

Антон нагнувся і вхопився за край холодного циліндра.

— Берімо! — І вони, хитаючись, знову потягли його вперед.

Думка, висловлена тоді Новаком, викликала рішучі заперечення. Його підтримав тільки Ло Вей.

— Так, я теж вважаю, що ми ведемо на Землю невідому небезпеку!

Ло докладно розповів про все те, що побачив на екранах. Але, очевидно, він і сам не міг розібратися як слід в своїх враженнях, і тому розповідь вийшла плутана і нікого не переконала. Часу було мало, і всі вирішили продовжити дискусію з кабін. Розійшлися по своїх місцях. Новак повернувся в рубку керування і включив двигуни: тоді він ще сподівався, що рій «ракеток» не витримає змагання в швидкості…

Минала сорокова доба розгону. «Фотон-2» наближався до напівсвітлової швидкості, але рій не відставав. Велетенськими стрибками-спалахами він наздоганяв зореліт, як тільки той оддалявся від нього на кілька тисяч кілометрів. Юлій Торрена старанно дослідив спектри спалахів, проте сказати міг тільки одне: це не антиречовина. «Ракетки» знали якийсь інший принцип руху, не менш ефективний.

Дискусія про те, що робити з «ракетками», не припинялась, а, навпаки, чим далі ставала запальнішою. Астронавти перемовлялися за допомогою телевізофонів з своїх кабін; коли ж капітан на кілька годин виключав двигуни, щоб люди могли відпочити од гнітючого тягаря інерції, всі збиралися в зал і суперечка продовжувалася ще з більшим запалом.

— Не тільки вести їх за собою, а навіть вказати напрям на Сонячну систему — значить поставити людство під удар, — доводив Новак. — Смішно думати, що вони обмежаться Меркурієм. Вони захоплять усю Систему…

— Чому ти вважаєш їх завойовниками, Антоне? — вигукнув Сандро. — Хіба нас, людей, вабить в інші світи прагнення підкорити когось? І їх тягне за нами жадоба до знань.

— Знання потрібні не просто так, а для дальшого розвитку життя, Малий. А «ракеткам» для цього потрібні нові й нові землі. Навколо Найближчої обертається тільки одна планета. Їм на ній уже тісно. Коли людям двісті років тому стало тісно на Землі, вони почали заселяти Марс і Венеру, вони створили атмосферу на Місяці. А кристалічним істотам діватися нікуди.

— У Сонячній вистачить місця і для нас, і для них. Підозра, що «ракетки» намагатимуться знищити людей, по-моєму, безпідставна, — втрутився Патрік Лоу.

— Річ у тому, що між людьми і цими кристалічними створіннями не може бути нічого спільного, — встряв у розмову Ло Вей. — Маячня зіпсованої електронної машини має більше спільного з нашим мисленням, бо ми програмуємо такі прилади. «Ракетки» не знають ні почуттів, ні сприйнять людини, а тому не зрозуміють її думок. Ми принципово різні. Нам необхідне повітря — «ракеткам» воно заважає літати. Нам потрібна вода — для них вона не має ніякого значення. Ми споживаємо органічну їжу — вони живляться променистою енергією.