Читать «Назустрiч зорям» онлайн - страница 12

Одна з вулиць мала назву проспект Космонавтів. Ільїн прочитав напис на табличці. Мимоволі пришвидшуючи ходу, він попрямував липовою алеєю вздовж світлих, строгої архітектури будинків. Через два квартали шосе роздвоїлось, огинаючи скверик з невисокими деревами, і утворило просторий круглий майданчик.

За сквером височів білий будинок з колонами та величезним скляним куполом. Над колонами Ільїн прочитав:

«Центральний інститут космонавтики»

Ільїн зайшов усередину, піднявся широкими сходами. На площадці стояв бронзовий пам’ятник. Ільїн почав вдивлятися, і серце його застукало глухо й швидко. Він поволі, намагаючись не привертати нічиєї уваги, підійшов до пам’ятника зовсім близько.

На постаменті, що мав вигляд ракети, стояв він, Ільїн, точнісінько такий, який він був у день відльоту: в комбінезоні, без шапки, спокійне обличчя звернене до неба. Бронза й мармур сяяли в промінні сонця, яке лилося крізь скляний купол. На цоколі були викарбувані слова:

«Андрій Петрович Ільїн — піонер космосу.

1938–1977 рр.»

Кров ударила йому в обличчя. Щоб заспокоїтися, Ільїн почав лічити пульс… Отже, не забули. А він, дивак, думав… Ого, як б’ється серце — сто ударів за хвилину!.. Ну що ж, приємно поглянути на власний пам’ятник. Тільки дату, звичайно, доведеться виправити. В 1977 році він не вмер.

На другому поверсі Ільїн звернув у тихий, прохолодний коридор. На дверях висіли таблички: «Кафедра астронавігації», «Фізична лабораторія», «Кафедра реактивної техніки», «Кафедра радіотелеуправління»… Очевидно, в цьому будинку працювали не тільки дослідники, але вчилося й молоде покоління космонавтів. Такого інституту не?було дванадцять років тому. Зараз в аудиторіях було порожньо — літній час. Лише за одними дверима читали лекцію. Ільїн прислухався. Поважний, хриплуватий голос здавався йому знайомим.

— Сьогодні, друзі мої, — говорив лектор, — ви вперше прийшли в наш інститут. Ви хочете присвятити себе зореплаванню, цій важкій, але благородній галузі людського знання. Ця наука, що виникла зовсім недавно, вимагає від людини всього її життя, самовідданості і сміливості. Ви знаєте, що протягом останніх років було здійснено не так багато польотів і перший з них закінчився загибеллю єдиного пасажира — мого вчителя і друга, конструктора Ільїна.

«Рюмін!» — пізнав Ільїн. Він одразу згадав останні години перед стартом, які запам’яталися назавжди.

— Причини аварії ракети Ільїна так і лишилися нез’ясованими, — чулося за дверима. — Найімовірніше, її пошкодили метеорити. Невдача примусила нас перевірити всю конструкцію і затримала наступний політ на два з половиною роки. Проте найсумніше те, що ми втратили талановитого конструктора, який міг би зробити ще дуже багато. Не можна було посилати в перший політ таку цінну людину. Я відмовляв його, пропонував полетіти замість нього. Але Андрій Петрович, на жаль, був честолюбний…

«Що він каже? — подумав Ільїн. — Ніколи нічого такого не було. Не вмовляв, не пропонував. Навпаки, сказав, що нема чого хвилюватися. Для чого йому ця брехня?»