Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 4
Автор неизвестен
Орест
Ну, хіба ж хто може се передчувати?
1 Півсвіту (франц.) — Ред.
Леся Українка. Фото. 1888.
«Осіння казка». Сторінка автографа.
Любов
Чому ж ні? А, приміром, діти таких слабих? Не тільки можуть, а навіть повинні думати про се...
Орест
(палко)
Боже мій! Хіба ж се так фатально, що мусить одби^ ватись на дітях? Може бути так, а може й зовсім інакше.
Любов
Тут досить одної можливості... Мій бідний татко, з якою тривогою він дивився на мене... (До Острожила.) Скажіть, правда ж я похожа на мамин портрет?
Острожйн
Так, здається. (Дивиться на неї.) Справді, фамільна подібність...
Орест
Ні, ні. (Поспішно.) Де ж там! нічого спільного! Ви— вилитий батько!
Любов
Оресте! Я ж бачу себе в свічадо!.. Та все одно. Се добре, що я все це знаю, бо я знатиму, як направити своє життя.
Острожин
Се надто педантично для femme moderne... 1
Любов (здероюано, але суворо)
М-г Острожин, се розмова серйозна, хоча теж moderne, коли хочете. (До інших, напружено всміхнувшись.) Справді, панове, розмова наша виходить а 1а Ібсен. Що ж робити? Наше бідне покоління стільки вже ганьби прийняло за необачність, егоїзм, що нарешті задумало поіїравити свою репутацію і поставило ребром питання про спадковість. Се, панове, варто давньої християнської філософської моралі. Закон причинності, спадковість, виродження — от наші нові боги...
Орест
Веселий Олімп, нема що казать!
Любов (не вважаючи на слова Ореста)
Спадок — се фатум, се мойра, се бог, що мститься до чотирнадцятого коліна. На кого ж він наложить важку руку, той мусить пам’ятати, що за одну хвилину його солодкої втіхи ціле безневинне покоління заплатить страшною ціною. Се, панове, така відповідальність...
Орест
Між вашими богами є закон причинності, а він виключає всяку думку про повинність і відповідальність!
Милевський
Qu’ importe des vagues humanites, pourvu que le geste s'oit beau! 1 Що нам до невідомих поколіннів, аби скрасить своє життя!
Острожин
Ми мусимо дбати тільки про своє власне «я» і прислухатись до його емоцій.
С а н я
Що там думати про тих, кого нема на світі? «Ще нема ніде нічого», як каже моя служниця... х
Милевський
Як мило ви се сказали!
С а н я
Та й, нарешті, за віщо я маю каратись за других? Відцуратись радощів життя з-за других — се тяжка кара. Пам’ятати про різні спадки варто хіба задля себе, щоб своє здоров’я берегти, жити гігієнічно...
Любов
(перебивав, наслідуючи Санин тон)
І отруїти вкінець вже й так отруєне життя. Ні, Са-
1 Що нам до пустої гуманності, аби зовні мало пристойпий вигляд! (франц.).— Ред.
mo, д>ади сього не варт. «Ніж доходить на лютім, повільнім вогні, краще блиснути враз і згоріти!»
Орест дивиться на неї з докором і хитав головою.
Любов (раптом сміється)
Ну от, який ви смішний, Оресте, дивитесь на мене, як тьотя Ліна!.. Оце, панове, мені згадавсь один анекдот, ні — не то що анекдот, у татка був один знайомий, старий мізантроп. У нього було одно прислів’я; я й тепер пам’ятаю той вовкуватий тон, яким він говорив: «Всякий має право повіситись!» (Сміється.) Се дотепно, правда? Аби тільки нікого на шибеницю з собою не тяг, а сам, як знаєш.