Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 2

Олімпіада Іванівна

Та ви думаєте, чого я турбуюсь? Того, що, борони боже, потопляться? Ні, з таким гребцем, як ваш Орест, сього не страшно, а тільки чи Любочці ж при її здоров’ї...

Груїчева А що, хіба вона слаба?

Олімпі а д а Іванівна

Та ні, богу дякувати; та все-таки лікарі лякають,— берёжіть її, кажуть. Чи я ж би її не берегла? Та коли ж як насупить брови, нестотно, як покійна мати її, та скаже: «Не мучте ви мене!» — то у мене й руки опустяться, ну, що їй скажеш?

Груїчева

Та вже звісно, ви її змалку балуєте.

Олімпіада Іванівна

А що ж з нею робить? Правду кажучи, тільки й її, що погуляє бідна дитина; може, так де й щастя своє знайде, а то що ж сидіти, як замурованій... Товариство тільки у неї таке, не подобається мені. Отой підтоптаний Милев-ський (крутить головою), чистий цуцик. А отого, як вона називає, товариша її, знаєте, Крицького, то я просто боюсь: ще яку халепу наведе! І що то тепер повелось: товариш, товаришка! По-моєму, жінка жінкою, а мужчина мужчиною; яке там товаришування! Ну, я не кажу, приміром, друзі дитячих літ, от як ваш Орест...

Груїчева

(холодно)

Та що ж Орест?

(Складає карти.)

Це якийсь зачарований пасьянс, ніяк не виходить!

Олімпіада Іванівна (поглядає на неї скоса, стискає губи і поводить головою; потім дивиться на дзигар)

Ні, далебі, вони міри не знають, це ж просто...

(Робить широкий жест рукою.)

В одчиненому вікні, ліворуч від середніх дверей, з’являється Любов; вона лукаво поклала палець на уста, а другою рукою киває комусь, щоб мовчав. їй за букетом не видно пані Груїчеву.

Любов

Тіточко! де ваш ареопаг? Перед ким ораторствуєте?

Олімпіада Іванівна

Що? Ах, Любочка! Нарешті! Ну, як же можна?!

Любов

Ні, ні, ні, не слухаю!

(Махає руками, сміється і відступає од вікна.)

За сценою чутно її голос: «Панове, ходімо в хату!..» вихід її

Входять в середні двері Любов, Орест, Милевський, Сан я, Острожин.

Любов (обійма тітку)

Здорові, тіточко, де ж ваш ареопаг?

Олімпіада Іванівна (цілує її, але все хмуриться)

Ет, страмилась би!

Товариство вітається тим часом з пані Груїчевою. '

Г р у ї ч е в а (до Ореста, що вітається з нею)

Чого сѳ ви так довго барились? Олімпіада Іванівна тут уже боялась.

Орест

Та чого ж боятись? Се не первина!

Любов

(до папі Груїчевої, поки товариство вітається з Олімпіадою Іванівною)

А, се ви, дорога Маріє Захарівно, справляєте роль грізного судьбища!

(Вітається з нею.)

Г р у ї ч е в а

Ні,' я нікого не суджу, а, певно, якби судила, то не так лагідно, як ваша тіточка.

Любов (до Олімпіади Іванівни)

Се так якось вийшло, ми сіли на мілизну, поздоров боже оцих панів.

(Показує на Милевського і Острожина.)

Милевський

Мене?

О с т р о ж и н А я ж тут причому?

С а н я (до Острожила)

Іменно — «причому»?

Любов

(кидається в крісло-колиску й приймає втомлену позу)

Ух, скільки ми гребли! Нам з Орестом належить нагорода за рятунок погибаючих на водах! Правда, Оресте?

0 р е с т

Моя мама і Олімпіада Іванівна, здається, зовсім іншої думки.

Груїчева Про нашу думку не дуже-то хтось дбає.

Олімпіада Іванівна Авжеж, хтось би пам’ятав про стару тітку!

Острожин

(тим часом підходить до стола, переглядає газети і журнали, далі ходить по хаті, роздивляється на картини