Читать «Леся Українка. Зібрання творів у 12 томах. Том 3» онлайн - страница 17

Люба сидить, спустивши очі, мовчазна, нерухома.

Що з вами? Ви мовчазні? Ви навіть дивитись на мене не хочете? Чи я маю йти собі геть від вас?

Любов (глухим голосом, повагом)

Як уважаєте!

Орест ^х

Любо, се для мене просто...

(Поривається до неї, але спиняється, одвертає лице і одступає.)

Любов

(раптово встала, схопила його за руку обома руками)

Оресте* простіть! Я не знаю... Мені вас так шкода, так/жаль!..

(Пускає його руку, падає на коліна, припадає до крісла

й ридає.)

Орест (кидається до неї)

Люба! моя Люба, моя дорога! Чого ти? Що з тобою?

Любов (встає, говорить між риданням)

Не зовіть мене своєю; я не хочу бути вашим злим духом, вампіром.

Орест

Доле моя, що ти кажеш? Не злим духом, не вампіром будеш ти, а будеш моєю зорею, моїм коханням!

Любов

(закриває лице руками, немов від жаху)

Ох, нащо се слово? Тепер все пропало! Я так хтіла бути вашим другом, вірте мені, більш ніким я не хочу, не можу і не повинна бути... (Знов ридає.) Тепер і се пропало.

Орест

(докірливо)

Любо, сором, сором не мати одваги перед своєю власного душею. Де ж твої горді речі? Пам’ятаєш, як ти казала, що будеш завжди вільна й одважна? Чи се та одвага? Чи вона в тім, щоб топтати своє серце, губити своє і чуже щастя? Сумна ж твоя одвага!..

Любов

Мені страшно за тебе, тільки за тебе! Чи стане у нас сили для такого непевного кохання? Що, коли наша блакитна квітка — мрія? Скільки горя, скільки муки тоді?

Орест

Чого жахатись мого слова? Я кохатиму тебе так, як ти того схочеш. Наше кохання буде чисте, як та чарівна троянда. Ти можеш мені одібрати моє життя, моє світло, але мого кохання не можеш одібрати, його вже ніхто не вирве з мого серця, навіть ти. Пізно вже рятувати мене, та й не хочу я такого рятунку.

Любов стоїть мовчки, опустивши голову і руки,

Орест (підходить до неї блидюче)

Любо, що ти казала: тільки млява і полохлива людина не любить і боїться риску?

Любов

(пройшла по хаті разів зо два, з раптовими жестами, далі спинилась біля консолі проти Ореста)

Оресте, ти дорікав мені, що в мене бракує одваги, що я боюсь сама собі сказати правду в вічі... я тепер .нічого не боюсь, нічого... Слухай! Я люблю тебе, давно люблю, над життя, над щастя, над усе на світі. Люби мене, я щастя хочу!

•Орест

Люба, кохана!

(Обійма її.)

Любов

(цілує його, мов у нестямі, потім одхиляється і дивиться йому проникливо в вічі)

Ти не пожалкуєш об сім? Ти не будеш мені дорікати, не злякаєшся мене? Будеш любити мене завжди, завжди?

Орест

(не слухає її слів, палко цілує)

Нащо слова, нащо присяги? Не треба їх! Я тебе люблю і більш нічого не знаю!

Завіса

ДІЯ ТРЕТЯ

Літне мешкання. Праворуч будинок з верандою і садком. На авансцені, теж праворуч, альтанка або трельяж, обернутий до публіки виходом. Ліворуч теж будинок, менший. Далі будинки і сільські хатки в садах.

В глибині сцени річка з пологим піскуватим берегом. Ранок. Світло яскраве.

Перед здійманням завіси чутно pianissimo, гуртовий спів «Пливе човен, води повен», дедалі іде він crescendo. Завіса здіймається, і в глибині сцени на річці показується човен з компанією