Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 7

Бласко Ібаньєс

Він ходив і ходив по кімнаті нервовими кроками. Спинявся, тупо дивився на якусь річ із свого спорядження, і знову падав у крісло, мов підкошений раптовим нападом слабості. Кілька разів поглядав на годинника. Ще нема другої. Як повільно тягнеться час!

Гальярдо знав, що зможе заспокоїтись, лише коли почне вбиратися, а надто, коли вже вирушить на арену, і тому бажав, щоб цей час настав якомога скоріше. Галасливий людський натовп, звернені на нього цікаві погляди, бажання бути на очах у публіки спокійним і веселим, а насамперед наближення небезпеки, реальної і відчутної, миттю розвіють тривогу і страх, що охоплюють його наодинці з самим собою.

Щоб спекатися цих думок, він засунув руку у внутрішню кишеню піджака і витяг звідти разом із гаманом конвертик, від якого струміли ніжні духмяні пахощі. Підійшовши до вікна, крізь яке проникало тьмяне світло з патіо, Гальярдо став уважно роздивлятися конверт — цього листа передали йому, коли він прибув до готелю. Адресу було написано гарним і рівним почерком.

Потім тореро витяг із конверта згорнений аркушик і з насолодою понюхав його. Який аромат! О, ці вельможні жінки, що стільки мандрували світом... як уміють вони виявляти своє благородство навіть у дрібницях!..

Гальярдо любив щедро напахчуватись парфумами — здавалося, він хотів забити гострий сморід колишніх злиднів, що в’їлися йому до кісток. Вороги глузували з цього атлетичного хлоп’яги, який у своїй пристрасті забував про всяку міру і чоловічу гідність. Шанувальники лише поблажливо всміхалися, згадуючи про це дивацтво, але не раз мимоволі одверталися, рятуючись від запаморочливих пахощів, що огортали матадора. Їздячи по країні, Гальярдо возив із собою цілу парфюмерну крамничку, і на арені, поміж мертвих коней, випущених кишок та залитих кров’ю кізяків, від його тіла линули духмяні жіночі пахощі. Кокотки, його шанувальниці, з якими він познайомився, виступаючи на аренах Південної Франції, навчили Гальярдо секретів змішування та поєднування деяких рідкісних парфумів. Але що могло зрівнятися з ароматом цього листа, ароматом жінки, яка писала його! Це були загадкові, тонкі й незбагненні пахощі, що їх Гальярдо називав «пахощами вельможної дами».

Блаженно й гордо всміхаючись, він став захоплено перечитувати листа. Нічого особливого: всього п’ять-шість рядків. Вітання із Севільї, побажання великих успіхів у Мадриді, упевненість, що вже тепер можна заздалегідь поздоровити його з тріумфом. Якби такий лист навіть попав у чужі руки, він не скомпрометував би жінку, що підписала його. На початку: «Друже Гальярдо», виведене такими гарними літерами, що тореро ніяк не міг намилуватися ними, а в кінці — «Ваша подруга Соль». Тон листа Дружній, але стриманий, звертання на «ви», слова люб’язні з відтінком поблажливості, наче їх адресовано не рівному собі, а кинуто як милостиню з недосяжної височини.

Тореро милувався листом із захопленням простолюдина, мало обізнаного з грамотою, а проте не міг уникнути прикрого відчуття, що до нього ставляться з погордою.

— Ну й жінка! — пробурмотів він. — Спробуй-но розкуси її!.. Подумати лишень, вона мені каже «ви»... Ви!., Хто ж я такий для неї?