Читать «Кров і пісок» онлайн - страница 10

Але маестро нараз урвав пророкування любителя.

— Пробач, я на хвилиночку, зараз вернуся.

Він вийшов з кімнати і попрямував до дверцят без номера у самому кінці коридору.

— Який костюм діставати? — гукнув йому навздогін Гарабато. Він намагався говорити покірливо, і від цих зусиль голос його ста» ще хрипкішим.

— Зелений, тютюнового кольору, синій... який хочеш.

І Гальярдо зник за дверцятами, а слуга, знаючи, що хазяїн його не бачить, посміхнувся із мстивим лукавством. Він добре знав, що означав ця раптова втеча перед одяганням. «Страх сечу гонить», — як кажуть люди їхнього ремесла. І в посмішці слуги блиснула втіха, ніби йому приємно було зайвий раз переконатися, що й великі майстри тавромахії, славетні і відважні матадори, страждають від тієї самої, спричиненої хвилюванням пекучої потреби, що колись мучила і його перед виходом на арену в якомусь глухому селі.

Гальярдо не було досить довго, а коли нарешті він повернувся в кімнату, тепер готовий убратися в бойовий костюм тореро, то побачив у себе нового гостя, доктора Руїса. Цей лікар ось уже тридцять років підписував медичні акти про нещасні випадки на кориді і лікував усіх тореро, поранених на мадридській арені.

Гальярдо щиро любив доктора Руїса, вважаючи його найпершим ученим світу, хоча й дозволяв собі по-дружньому кепкувати з його добродушної вдачі та недбалості, з якою той ставився до свого зовнішнього вигляду. Захоплення Гальярдо було захопленням простолюдина, який вважає, що вчені неодмінно мусять вирізнятися з-поміж інших смертних своєю незугарністю та дивацтвами.

Доктор Руїс був низенький чоловічок із круглим черевцем, широким обличчям, трохи приплюснутим носом і широкою бородою, від вуха до вуха, — сивою, з брудно-жовтим відтінком. Усе це надавало йому деякої схожості із Сократом. Коли він стояв, його чималий живіт обвисав під просторим жилетом і колихався за кожним словом; коли сідав, живіт підіймався вище запалих грудей. Костюм на лікареві одразу ставав засмальцьованим і старим, не встигне він його й поносити, і завжди метлявся, ніби знятий з чужого плеча, на цьому недоладному тілі, опасистому і водночас такому рухливому.

— Він святий, — казав Гальярдо. — І мудрець... Доктор Руїс — чоловік добрий, як хліб, дивак, що ніколи не матиме за душею й песети... Усе, що мав, роздав, а бере лише стільки, скільки йому захочуть дати.

Дві великі пристрасті осявали життя доктора Руїса: революція і бій биків. Революцію він уявляв як щось таємниче і грандіозне, як бурю, що прогримить над Європою і не залишить каменя на камені від старого світу. Лікар сам до пуття не знав, які в нього політичні переконання і вважав себе водночас і республіканцем, і анархістом. Він ніколи не завдавав собі клопоту чітко сформулювати свої погляди і висловлювався ясно тільки в нищівних випадах проти тогочасного суспільного ладу. Тореро любили його, як рідного батька; усіх їх він називав на «ти», і щойно надходила телеграма з того чи того кінця Півострова, добрий лікар негайно сідав на поїзд і вирушав рятувати когось із своїх «хлопчиків», пораненого бичачим рогом, зовсім не думаючи про винагороду.