Читать «Українське питання» онлайн - страница 19

«Манчестер Гардiан», який, безперечно, не можна вважати антирадянським органом, у передовiй статтi вiд 27 грудня 1934 року пише стосовно голоду:

«Тривалий час росiйськiй Диктатурi вдавалося приховувати вiд свiтової громадськостi те, що становило найбiльшу й нi з чим незрiвнянну економiчну катастрофу в Європi за останнi десятилiття.»

Деяке уявлення про розмiри цiєї катастрофи можна одержати з свiдчень п. У. Г. Чемберлена, який тривалий час i донедавна був московським кореспондентом «Крiсчен сайєнс монiтор». У цiй газетi вiд 29 травня 1934 року вiн пише:

«Видається дуже ймовiрним, що в 1932–33 роках вiд 4 до 5 мiльйонiв людей, понад нормальний рiвень смертностi, померли вiд голоду та пов'язаних iз ним обставин».

В найтяжчий перiод центральна влада не вживала жодних заходiв, щоб полегшити ситуацiю; отже, напрошується неминучий висновок, що така байдужiсть червоної Москви була репресалiєю проти нацiоналiзму України, i цей висновок пiдтверджує заява, зроблена тодi головою Центрального Виконавчого Комiтету СРСР Калiнiним: «Цього року селяни пройшли добру школу. Для декого вона виявилась безжалiсною».

Разом iз тим, згiдно з положеннями своєї Конституцiї, Радянська Україна є незалежною суверенною державою. У договiрних стосунках визнає її як таку навiть московський уряд — що не завадило йому звести її до рiвня васальної країни, повторивши таким чином московитське вiроломство XVII столiття. Як i в царськi часи, застосовано все, що тiльки можна застосувати, аби прикути Україну до Росiї. Українськi пiдприємства включено до всесоюзних трестiв — з центрами управлiння в Москвi. Донецький вугiльний басейн i Москву з'єднала залiзнична магiстраль, а мiж Ленiнградом i Чорним морем побудована суцiльна система водного сполучення.

Сьогоднi Москва каже те саме, що казала й у царську добу: «Ми не можемо жити без України. Це найродючiша частина Радянського Союзу. Вона годує нас. Бiльш того, ми залежимо вiд її вугiлля й залiза».

Немає потреби зупинятися та з'ясовувати, чи можна в наш час виправдати народ, який знищує iнший народ, оскiльки потребує його ресурсiв: адже, крiм загарбання, iснують iншi способи доступу до мiнеральних багатств та зерна. Росiя має величезнi резерви вугiлля й залiзної руди на Уралi та в Сибiру, i вже йде широкомасштабна розробка їх; а щодо забезпечення зерном, то досить навести один уривок iз промови Сталiна на XVII з'їздi комунiстичної партiї минулого року: «Перш за все, — сказав вiн, — ми повиннi пам'ятати, що колишнiй подiл наших регiонiв на виробничi та споживчi сьогоднi вже застарiв. Цього року споживчi регiони, такi як московський та горькiвський, дали державi близько 80 мiльйонiв пудiв зерна. Це, зрозумiло, не дрiбничка. В так званiй зонi споживання є близько 5 мiльйонiв гектарiв орної землi. Якщо цю землю очистити вiд бур'янiв, то можна буде одержати не менше сировинного зерна, нiж сьогоднi дає нижнє й середнє Поволжя. Залишається ще проблема боротьби з посухою в Заволжi. Ми повиннi мати велику й стабiльну зернову базу на Волзi, здатну продукувати 200 мiльйонiв пудiв щорiчно. Це абсолютно необхiдно, зважаючи на розвиток мiст на Волзi, з одного боку, та можливих ускладнень у сферi мiжнародних стосункiв, з iншого».