Читать «Українофобія: «П"ята колона» та її ляльководи» онлайн - страница 21

«Таж «комуністична спадщина» — це і заводи, фабрики, інститути…», — єхидно закинуть «ностальгуючі». Зовсім ні! Цю спадщину залишили нам трудові руки та світлі голови наших таки предків — українців, які сьогодні стали добривом для рідної землі, або нидіють на злиденну пенсію, на відміну від жируючих «особливих», «персональних пенсіонерів».

Скажений вереск підняли комуністичні апологети з приводу демонтажу пам’ятних знаків лідерам комуністичної системи. «Ні! Війні з пам’ятниками!», «Це наша історія!», волають вони, підшукуючи сумнівні «аргументи». «Поступать, на наш взгляд, таким варварским образом может, нецивилизованный человек, но не руководитель государства, стремящийся идти в культурную Европу. Ведь там до сих пор стоят разные памятники, в том числе и фашистам — Муссолини (в Италии), Франко (в Испании)» («Киевский вестник» № 89).

Незручно навіть коментувати подібні «аргументи». Не знаю, чи стоять в культурній Європі пам’ятники фашистам, з якими автори цитованого тексту мимовільно порівнюють Лєніна, але видається, що ні Муссоліні не йшов завойовуювати Італію, ні Франко не організовував походи голодних «гегемонів революції» на Іспанію, нищачи її незалежність. Може тому й стоїть в культурній Європі пам’ятник генералу, що він врятував Батьківщину від червоної «інтернаціональної» чуми. Ну, а про те, як Лєнін особисто стягував з постаменту фігуру імператора, як «цивілізовані» більшовики ставилися до пам’ятників, церков, культурних цінностей та творчої спадщини поневолених народів напевно не варто й згадувати. І які «референдуми» проводились при перейменуванні вулиць і площ, чи й міст у різні «дзержинські», «октябрські», «стаханови», «кіровогради» та «тельманови»? А який термін давали за зберігання забороненої літератури?

Про засадничо злочинну сутність комуністичної ідеології написано вже багато, проте, нажаль, мало що з написаного доходить до свідомості наших співвітчизників, і то не лише з причин мінімальних накладів подібних видань. За роки свого панування комуністам значною мірою вдалося вивести «породу нових людей». Напевно знайшовши занадто радикальним чи недоцільним первісний («нєчаєвський») план винищення всіх жителів, віком понад 25 років, вони «пішли іншим шляхом», шляхом винищення найкращих, найсвідоміших, найбільш активних і непокірних. З іншого боку, методами тотального залякування, підтвердженого вагомими аргументами «червоного терору», голодоморів і репресіями, та всеохоплюючої зомбуючої пропаганди, вивели «совєтікуса», без Бога в душі і України в серці, з абсолютно атрофованими почуттями гідності, морально-етичних принципів, людських і національних цінностей. Виплодом червоних селекціонерів стала безвольна, покірна, зневірена перелякана денаціоналізована істота.

Одночасно тотально знищувались і національні матеріальні цінності, цинічно фальсифікувалась історія, силоміць проводилась політика русифікації. Проте йшов і паралельний процес — місце владної верхівки зайняла вельможна каста партійних діячів, переважно неукраїнського походження, котрі з неабияким ентузіазмом взялися «Украйну править».