Читать «Українофобія: «П"ята колона» та її ляльководи» онлайн - страница 19

«ШЕВЧЕНКОЗНАВСТВО» ВІД АЗАРОВА

Дядьки отечества чужого!

Не стане ідола святого,

І вас не стане, — будяки

Та кропива — а більш нічого

Не виросте над вашим трупом.

І стане купою на купі

Смердячій гній,

І все те все

Потроху вітер рознесе.

Тарас Шевченко

Спекулювати чинами і творчістю тих, до кого не маєш анінайменшого відношення, стає сьогодні на диво популярним. Особливо часто полюбляють посилатися на тих, хто є незаперечним авторитетом, як правило за браком авторитету власного. Але деколи це переходить всі допустимі межі. Як яскравий приклад наведу уривки з виступу свіжоспеченого віце-прем’єра Ніколая Азарова у Верховній Раді України: «…Тарас Шевченко, вообще-то говоря, большую часть жизни прожил в России и был русскоговорящим человеком. Он написал свои дневники на русском языке и большую часть прозы написал тоже на русском языке. Так вы хотите исключить его из нашей общей, самой великой в мире культуры?!.. А мы хотим воспользоваться плодами, я еще раз подчеркиваю, самой великой в мире культуры, она у нас с вами общая».

Щодо «найбільшої в світі культури» і «найвищий в світі народ», то тут Азаров не оригінальний, згадаймо хоча би тост «вождя всіх народів» Сталіна 24 травня 1945 року за «найвидатнішу націю з усіх націй, які входять до Радянського Союзу», а вже про маячню «біснуватого» та його послідовників і згадувати не хочеться. І ось до цієї «веселої компанії» долучився вагомий голос новітнього «шевченкознавця». Втім, Сталіна він навіть обійшов, адже той визначав росіян як най…най…най… на теренах всього лише СССР, а товариш-господін Азаров, «нічтоже сумяшися», возвеличив її, за словами одного кіногероя, «в світовому масштабі». Ну та де там якомусь недовченому попику з глухого грузинського краю до члена-кореспондента Національної академії наук України, доктора геолого-мінералогічних наук, заслуженого економіста України і т. д., і т. п. Напевно не варто буде дивуватися, коли незабаром до грона поважних титулів та звань, Азаров додасть ще й посаду голови Шевченківського комітету, або хоча би «Просвіти» ім. Тараса Шевченка… Чи не засиділись на своїх місцях їх нинішні керівники, якщо в нас не перевелися такі «шевченкознавці» як Азаров?

Не вважаю за доцільне вступати в полеміку з «глибоко інтелектуальним» апологетом «найвищої в світі культури». Добру відповідь дав йому Сергій Грабовський («Свобода» № 26 від 18 липня). Ми ж надамо слово Тарасу Шевченку. Ось що, наприклад, він писав у листах до брата Микити.

«…будь-ласка, напиши до мене так, як я до тебе пишу, не по-московському, а по-нашому.

Бо москалі чужі люди,

Тяжко з ними жити;

Немає з ким поплакати,

Ні поговорити.

Так нехай же я через папір почую рідне слово, нехай хоч раз поплачу веселими сльозами… Ще раз прошу, напиши мені письмо, та по-своєму, будь ласкав, а не по-московському…»

«Скажи Іванові Федьорці, нехай він до мене напише письмо окреме — та тілько не по-московському, а то і читать не буду — кланяйся йому». Таких цитат можна наводити сотні і сотні, але не маючи можливості їх навести в короткій статті, сподіваюся, що для зацікавлених це буде приводом звернутися до творчості самого Кобзаря та до публікацій тих літературознавців, котрі дійсно вивчали, аналізували та пропагували його творчість і життєвий шлях, наприклад доктора Дмитра Донцова.