Читать «Хто такі совки, або Антологія совка» онлайн - страница 3

Советский человек знает, что законы – законами, а жизнь – жизнью. Не всегда законы и правила надо соблюдать, а иногда – когда они противоречат здравому смыслу – даже необходимо нарушать, во имя справедливости. Или удобства. Не обходить же вокруг, когда можно перебежать через дорогу?

Дал взятку – прошел без очереди. Или ГАИшнику: «Слышь, командир, может, договоримся?»

Советского человека легко отличить в любой очереди по его склонности вплотную прижиматься к впереди стоящему. Это значит, чтобы никакой нахал (другой советский человек) не смог вклиниться между. Советский человек знает по своему опыту, что в любом советском магазине его непременно обвесят и обсчитают, но перепроверить названную ему сумму ленится, а воспользоваться контрольными весами стесняется. В конфликтах, если стоит в очереди, всегда принимает сторону продавца, кассира, администратора. Кричит любому покупателю, «качающему права»: «Не мешай торговать, отойди!» Хотя работников торговли не любит. Называет их торгашами и спекулянтами. Он уверен, что эта профессия – типично воровская, а деньги, ею заработанные – краденые.

Спроб соціологічного дослідження «радянських людей» у «їх власну епоху» налічується чимало. Одне з найбільших емпіричних досліджень – Гарвардський проект (Inkeles, Bauer 1959) – мало на меті отримати «з перших рук» інформацію про функціонування радянського суспільства. Збір даних здійснювався в 1949-1951 роках на території Західної Німеччини, Австрії і США серед переміщених осіб і емігрантів, у недалекому минулому – громадян СРСР. Під час глибокого біографічного інтерв’ювання (329 респондентів) та заповнення детальних опитувальних листів (2738 респондентів), що охоплювали мало чи не всі аспекти життя в СРСР у довоєнну та воєнну епохи. Деякі висновки здивували, а то й шокували авторів проекту.

Так, більшість респондентів визнавали радянську систему легітимною, а владу – міцною і законною. Біженці та емігранти – учасники опитування – у принципі не відкидали, але й навпаки, сприймали «визначні» (salient) характеристики системи: суспільна власність на знаряддя та засоби виробництва, державний контроль та управління економікою, транспортом, торгівлею, державні гарантії прав на працю, освіту та охорону здоров'я, автократична та централізована зовнішня політика. Скарги респондентів – специфічні, з акцентом на покращення життя та його стандартів, припинення терору, підвищення оплати праці колгоспників. Простими й поміркованими були їх вимоги: гуманне поводження лідерів країни з людьми, інтерес до людей, загроза про їх добробут. Усі ці думки спиралися радше на тактику покращувальної системи дій (ameliorative actions), ніж на стратегію радикальних змін. Вражаюче (distressingly) мала кількість респондентів демонструвала повне заперечення системи на ідеологічній основі по суті. Навіть у тих випадках, коли демонструвався розрив між радянською системою як ідеєю та реальністю, спостерігалася помітна нездатність генерувати альтернативи та пропозиції: в авторів складалося враження, що зі сторони респондентів бракує не лише розуміння, але й відчуття потреби в конституційних гарантіях прав та безпеки, характерних для західних демократій.