Читать «Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк» онлайн

Бруно Шульц

Літературно-критичні нариси

Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк

Шульц-критик

Про кого йдеться у цій збірці? Як кваліфікувати зібрані тут тексти Шульца? Вони різноманітні, але впродовж багатьох років усі вони були доступні читачам, деякі неодноразово цитувалися, інші нерідко коментувалися дослідниками. Цікавим є те, що хоча необхідність вивчення їх давно підкреслювалася, однак не тільки повне зібрання й упорядкування, а й дослідження їх з’явилися порівняно пізно. Маю на увазі книгу Марти Бартосік «Бруно Шульц як літературний критик» (Краків, 2000). Авторка чітко з’ясувала: Шульц був також і літературним критиком. Дослідниця ретельно й докладно проаналізувала окремі приклади. Обидва видання — збірку «Літературно-критичні нариси» та дослідження Марти Бартосік, тобто корпус літературно-критичних текстів Шульца разом з їхнім дискурсивним висвітленням — польські читачі отримали у 2000 році.

Перед тим пізнати Шульца-критика було складно, оскільки згадані тексти були розкидані по різних виданнях. Окремі з них були відомі, щоправда, з повних перевидань або, як уже згадувалося, на підставі часто цитованих фрагментів, але ніколи раніше вони не були зібрані разом.

До найчастіше цитованих належить невеличкий за обсягом, але, безсумнівно, видатний і дуже вагомий есей «Мітологізація дійсності», або, скажімо, захоплений аналіз «Фердидурке» Вітольда Ґомбровича. Але є серед них і такі, які в повному обсязі після смерті письменника з’являлися лише одного разу, іноді у виданнях з невеликим накладом, як, скажімо, «Три есеї про Пілсудського» (про них іще буде згадано) або десять рецензій, первинно опублікованих Шульцом у 1936—1937 роках на сторінках «Літературних Відомостей».

«Послідовники й екзегети Шульца, які з гідними подиву завзяттям і відданістю шукали рукописи Шульца, не зауважили, однак, кількох його текстів, надрукованих у часописах. Це нібито дрібниці, які не можна порівнювати з утраченим «Месією», — якісь там літературні рецензії, якісь нариси, — але й вони належать до корпусу творів Шульца. І вони повинні бути прочитаними», — так про ці «приховані на поверхні» тексти свого часу писав Станіслав Росєк («Здійснення міту», у кн.: «Читання Шульца. Матеріали міжнародної наукової конференції „Бруно Шульц — до століття від дня народження і п’ятдесятиліття смерті”» — Інститут польської філології Яґеллонського університету, Краків, 8-10 червня 1992 року, за редакцією Єжи Яжембського, Краків, 1994, с. 165). Цю необхідність дещо пізніше підкреслював також Владислав Панас, пропонуючи зібрати всі Шульцові «дискурсивні тексти», — як він їх називав, — в одній книзі («Книга Сяйва. Трактат про кабалу у прозі Бруно Шульца», Люблін, 1997, с. 7).

Однак дивно, що ці пропозиції з’явилися дуже пізно. Адже літературно-критичний доробок, про який ідеться, вийшов з-під пера одного з найвизначніших польських письменників XX століття (а може, й не лише цього століття…). Автор, слушно оцінюваний більшістю читачів як насамперед (а іноді й виключно) творець «єретичних» оповідань, був також, про що вже давно відомо завдяки видавничим старанням Єжи Фіцовського, не лише блискучим епістолоґрафом, а й проникливим коментатором своєї власної творчості та уважним читачем чужих літературних творів. Він публічно висловлював свої думки якраз у тих текстах, що містяться в цій книзі з небагатослівною і дещо спрощеною назвою «Літературно-критичні нариси», яка водночас може здатися й недоладною (Марта Бартосік вживає термін «критичні нотатки»).