Читать «Письменники про футбол» онлайн - страница 13

Ще одна драма. Я не мав вибору, за кого саме мені вболівати. Приблизно так само, як і тепер не маю вибору: я нездатний відмовитись від цього вболівання. Припускаю, що я не один такий у світі. Тому порівняння з обрізанням, як в ісламі, в цьому випадку аж ніяк не перебільшення. Один раз мусульманин — завжди мусульманин. Колись я почув від брата, який вимальовував своїм гарним почерком на стандартних аркушах великі літери «Д», сакраментальну фразу: «Динамівцями народжуються». Мабуть, точніше було б сказати: «Динамівцями помирають». Але хто тоді з нас думав про смерть, коли попереду ціле життя, увінчане перемогами команди Лобановського, щемкими очікуванням матчів і поїздками за 450 кілометрів до Києва на футбол.

Гадаю, футбол був якщо не різновидом, то точно замінником релігії в нашій атеїстичній країні. Його феноменальність полягала в тому, що він був чистим одкровенням — найбільш безглуздою і безсенсовою справою, якій люди раптом надали величезного значення. Бо що може бути примітивнішим за копання м’яча ногами? Що взагалі робить людина ногами, крім ходьби? Вона копає м’яч і намагається забити його у ворота за допомогою партнерів по команді. Мета проста: забити якомога більше і якомога менше пропустити. По суті, це нічим не відрізняється від будь-якої іншої командної гри з м’ячем. Але чомусь саме футболу належить абсолютна першість — до такої міри, що можна сміливо стверджувати: існує футбол і десь на периферії імперії розваг — увесь інший спорт, включно з зимовою та літньою олімпіадами, тенісним турніром «Роллан Ґаррос» і чемпіонатом світу з хокею, які нікому у світі, за великим рахунком, не потрібні.

Дивна річ, я займався у футбольній секції з 8 до 15 років. Цілих сім років свого життя я всерйоз планував стати футболістом. Однак парадокс полягає в тому, що ніколи у справжній футбол на траві я так жодного разу й не зіграв. Я був одним із містечкових майстрів усіх видів футболу, крім головного. Я ганяв м’яча з дворовими хлопцями за трансформаторною будкою. Я грав на асфальті, збиваючи стопи до мозолів. Я грав на земляному ґрунті, ковтаючи пил. Я грав на мотобольному полі, всипаному дрібною колючою мучкою. Я грав на снігу, де не видно було ні розмітки, ні власних ніг. Я грав у багнюці в Калуші Івано-Франківської області, хоч нам казали, що це футбольний газон. Я грав на піску, кризі, танковому полігоні, у шкірвендиспансері і в лісопарку. Я грав на дерев’яних дошках спортзали та м’яких матах. Я грав без аутів, офсайдів і кутових. Я грав дуже часто навіть без воротарів. Але зіграти на траві мені ніколи так толком і не довелось.