Читать «Погоня за вівцею» онлайн - страница 39
Харукі Муракамі
Забравшись надовго в гори, я майже три місяці не спав з дівчиною. Само по собі це не погано, але якщо так триватиме довго, то я втрачу зацікавлення людьми, а цього я зовсім не прагну. А тому, як тільки трохи потеплішає, я подамся куди-небудь і спробую знайти собі дівчину. Я не хизуюся, але пошук жінки для мене не така вже важка проблема. Якщо мені тільки закортить — чомусь здається, ніби я постійно живу у світі отих «якщо тільки закортить», — то я в змозі виявити свою сексуальну привабливість. Тож більш-менш просто зможу знайти собі дівчину. Питання в іншому: я ніяк не можу звикнутися з цією здатністю. Інакше кажучи, дійшовши до певної межі, я перестаю розуміти, де закінчується моє «я» і звідки починається моя сексуальна привабливість. Щось на зразок того, де — Лоуренс Олів’є, а де — Отелло у виставі за п’єсою Шекспіра? Тому на півдорозі я все викидаю, коли не можу повернути собі те, що вклав. І різним людям завдаю клопоту. Моє дотеперішнє життя — це, так би мовити, безкінечне повторення саме такої ситуації.
На щастя (справді-таки на щастя), тепер мені немає що викидати. Яке чудове відчуття! Якби і довелося чогось позбуватися, то хіба що мене самого. Зовсім непогана думка — «викинути себе самого». Та ні, не треба писати з надмірною патетикою! Сама думка — анітрохи не патетична, та як тільки її напишеш — видно патетику.
От біда…
Про що це я вів розмову?
Звісно, про дівчат.
У кожної дівчини є своя красива шухляда, ущерть напхана дріб’язком невідомого призначення. Мені все це дуже до вподоби. Я можу витягувати з нього окремі речі, стирати з них пил і дошукуватися їхнього справжнього змісту. На мою думку, суть сексуальної привабливості такої ж природи. Ну, і що з того? А нічого! Далі нічого не залишається, як перестати бути собою…
А тому тепер я думаю тільки про секс у чистому вигляді. Коли зосереджуєшся на ньому, не треба сушити собі голову над тим, патетичний він чи ні.
Це все одно, що пити пиво на березі Чорного моря.
Перечитав досі написане. Трапляються суперечливі уривки, але, гадаю, вийшло щиро. Особливо вдалися нудні місця.
Крім того, як не крути — цей лист адресовано навіть не тобі. Мабуть, скоріше — поштовій скриньці. Однак не дорікай мені за це. Звідси до поштової скриньки — півтори години на джипі.
А ось зараз нарешті починається лист тобі.
Маю до тебе два прохання. Обидва не дуже термінові, а тому виконай їх, коли буде відповідний настрій. Буду тобі дуже вдячний за це… Місяців три тому я, мабуть, не наважився б просити тебе про таке. А тепер можу. Хоч у цьому є прогрес.
Перше прохання загалом сентиментальне. Тобто стосується
