Читать «Погоня за вівцею» онлайн - страница 32

— Так, — обережно відповів водій. — Останнім часом — постійно.

— Он як… — вимовив я.

— Власне, цей автомобіль призначався особисто для Шефа, — вів далі водій після короткої паузи. Очевидно, він був набагато привітнішим, ніж здавалося, судячи з його вигляду. — Та от цієї весни Шеф занедужав і тепер з дому не виїжджає, тож не годиться, щоб автомобіль стояв без діла. А крім того, — як вам, гадаю, відомо, — технічні дані автомобіля знижуються, якщо ним регулярно не користуються.

— Правду кажете, — погодився я. Виходить, що хвороба Шефа — ніяка не таємниця. Я вийняв сигарету із сигаретниці й оглянув її з усіх боків. Виготовлена на замовлення невідомо якою фірмою, вона нагадувала запахом російський тютюн. Якийсь час я вагався, закурити її чи засунути в кишеню, але передумав і поклав її на старе місце. В центрі запальнички та сигаретниці був викарбуваний герб з вишуканим візерунком. Герб із зображенням вівці.

Вівця?

Мені здалося, що напружувати мозок — марна річ, а тому я потряс головою і заплющив очі. З того полудня, коли я вперше побачив фотографію тих вух, багато що стало для мене непосильним.

— Нам ще довго їхати? — спитав я.

— Хвилин тридцять-сорок… залежно від того, як буде забита дорога.

— Ну, тоді, якщо можна, зменшіть подачу холодного повітря. Я хотів би додивитися обідній сон…

— Будь ласка.

Водій налаштував кондиціонер і натиснув якусь кнопку на щитку управління. Грубезне скло, плавно піднявшись, відділило сидіння водія від пасажирського салону. І якби не музика Баха, то можна було б сказати, що салон заповнила цілковита тиша. Однак у цей час мене вже ніщо не дивувало. Зануривши голову в сидіння, я спав міцним сном.

Уві сні я побачив корову. Порівняно охайну, але певною мірою виснажену. Ми з нею зіткнулися на широкому мості. Ласкаве літнє сонце стояло на вечірньому прузі. В одній ратиці корова тримала старий вентилятор і запитала, чи не хотів би я його за півціни купити. «Грошей нема», — відповів я. Грошей і справді-таки не було.

«Ну, тоді, може, на обценьки поміняємо?» — сказала корова. Спокуслива пропозиція. Я разом з коровою повернувся додому і, перевернувши там усе догори ногами, довго шукав обценьки. Та їх ніде не було.

«Дивно, — промовив я. — А ще вчора вони справді були!..»

Тієї миті, коли я приніс стілець, щоб глянути на верх шафи, водій розбудив мене, плеснувши рукою по плечу.

— Прибули! — повідомив він коротко.

Двері відчинилися, і літнє надвечірнє сонце мене осліпило. Тисячі цикад тріскотали так, наче хтось накручував пружину годинника. Пахло землею.

Я вибрався з автомобіля, випростав спину і глибоко вдихнув повітря. А потім помолився богам, щоб мій сон не виявився символічним.

6. Що таке Всесвіт черв’яків?

Бувають символічні сни, які символізують реальність. Або навпаки, буває символічна реальність, яка символізує сон. Символ — це, так би мовити, почесний мер міста у Всесвіті черв’яків. Ніхто в такому Всесвіті не дивуватиметься, якщо корова шукатиме обценьки. Рано чи пізно вона, напевне, їх дістане. Та це мене не обходить…