Читать «Повернення до Вавилону» онлайн - страница 4

«Яким же п'яним треба бути, щоб поласитися на таке»,- подумав він.

Ресторан Зеллі був зачинений, а вікна похмурих дешевих готелів, що оточували його, не світилися. Вулиця Бланш, однак, сяяла вогнями; господарями тут були її мешканці - гомінка французька юрба. «Поетів грот» зник, але пащі кафе «Рай» і «Пекло» ще зяяли, й одна з них навіть поглинула в нього на очах жалюгідну жменьку туристів з екскурсійного автобуса - німця, японця й американське подружжя, що злякано озирнулося на Чарлі.

Ось тобі й Монмартр, «фантастичний і неповторний». Пиятика, гра в розпусту на рівні дитячих забавок. Чарлі раптом усвідомив значення слів «кидати на вітер»: вітер підхоплює й розвіює, і ти робиш із чогось ніщо.

Він згадав, як давав тисячофранкові асигнації оркестрантам, замовляючи одну-єдину пісеньку, як тицяв стофранкові папірці портьє на чай тільки за те, що той викликав таксі.

А втім, ні, ці гроші йшли не на вітер.

Він жертвував їх, не замислюючись, на вівтар долі - за право забувати речі, які треба пам'ятати довіку і які тепер він пам'ятатиме довіку, бо вони поклали його дружину в домовину, а його самого позбавили батьківських прав.

В яскраво освітленій пивній до нього звернулася якась жінка. Він замовив для неї яєчню й каву, а потім, уникаючи її закличного погляду, дав їй двадцятифранкову банкноту, вийшов з пивної й, зупинивши таксі, поїхав до свого готелю.

2

Він прокинувся ясного осіннього ранку і, вийшовши на вулицю, подумав: «Футбольна погода». Вчорашній пригнічений настрій минув без сліду, йому хотілося всміхатись усім зустрічним.

Опівдні він сидів навпроти Онорії за столиком у «Гран Ватель» - єдиному, здається, ресторані, який не нагадував йому про обіди з шампанським і ленчі, що починалися о другій, а закінчувались у туманних, примарних сутінках, позбавлених ознак часу.

- Ну, а овочі? Без овочів хіба можна?

- Не можна.

- Тоді вибирай. Тут є épinards, chou-fleur*, і морква, і haricots **. [* Шпинат, цвітна капуста (франц.).] [** Квасоля (франц.)]

- Chou-fleur!

- А може, з'їси ще щось овочеве?

- Мені на другий сніданок завжди дають що-небудь одне. Офіціант удавав, що страшенно любить дітей.

- Qu'elle est mignonne la petitel Elle parle exactement comme une francaise***. [*** Яка мила дівчинка І Вона розмовляє геть як справжня француженка (франц.).]

- А що візьмемо на десерт? Чи, може, потім вирішимо? Офіціант зник. Онорія очікувально подивилася на батька.