Читать «Княжа гора» онлайн - страница 19

Знову на хатньому причiлку сидиш у зеленому липовому парашутi, що шелестить листям, i кличеш до себе Княжу гору так, начеб кликав рiдну матiр, аби не барилась у колгоспному полi, а верталася б хутчiй до домашнього вогнища. Кличеш довгохвостих сорок i диких кiзок, а ще ж i зайцiв, бо зайцi також водяться, а ще ïжакiв, гадюк, куниць, золотаво-пухнастих бiлок. Дiд Гордiй сидить пiд хатою в бiлiй полотнянiй сорочцi, струже ложку з деревини, й кучерявi стружки облiпили дiда, як бджоли вощину. А що ти кличеш Княжу гору вголос, то дiд пiдказує: