Читать «Княжа гора» онлайн - страница 15

А пiсля ураганноï вiтряноï бурi натрощило гiлля не тiльки на горi, а й у селi, з сiльради сказали, аби трощене гiлля з обiйсть повиносили на дорогу, поскладали пiд загорожами. А ще — поспилювати чи позрубувати дерева, коли близько бiля електромережi, бо цiєю бурею накоєно лиха, то нащо чекати ïï в гостi вдруге, рубайте чи ясен, чи клен, чи акацiю, коли можуть завадити електромережi.

Так цiкаво бiгалось по селу — там солом'яну стрiху здерло з хлiва, i хлiв блимає кроквами-латами, наче велика рибина свiтить бiлими кiстками, з яких обсмоктано м'ясо; там грозою повидушувало скло у вiкнах, i жива хата дивиться темними бiльмами, в яких нi летюча ластiвка не вiдображається, нi груша з двору, нi хмара з неба; там город витолочено так, наче на городi телесу-валась череда; там iз ями витягують мотузками перiсту корiвчину, бо вiтер загнав у яму, добре, нiг не поламала, але ж спробуй i витягни з ями!

Хоч буря вщухла, а хлоп'ячу ватагу вашу наче вiтром ганяло.

Зелений автомобiль, завбiльшки з сiрникову коробку, спинився перед вашою хлоп'ячою ватагою, немовби у хвилю вдарився. З автомобiля — сiрниковоï коробочки не так висiв, як вилущився з острiшкуватими бровами дядько на протезi й на милицях i, обважнiвши крутими плечима, очiкував на вас.

Якийсь такий був цей дядько, немов його покалiчила недавня ураганна буря, що плюндрувала сади, городи й лiс. Зачудованi й настороженi, ви поспинялись вiддалiк. Тодi незнайомий дядько заклав до рота пальцi й свиснув грiзно, мовби ляснув гарапником по мокрiй травi.

— А ходiть-но сюди! — ревнув басюрою. Й коли наблизились, уже зовсiм лагiдно поспитав: — Тутешнi чи зальотнi горобцi? З Княжоï гори?