Читать «Нічний політ» онлайн - страница 3

І тепер, серед ночі, він, мов той нічний сторож, помічає, що темрява розкриває перед ним людину — з отими закликами, вогнями, неспокоєм. Оця проста зірка в темряві ночі — то самітний будинок. А он та, що згасає, це дім, де знайшла притулок її любов. А може, туга.

Цей дім уже не подає сигналів решті світу. Опершись ліктями на стіл, сидять біля лампи селяни, які чогось — вони самі не знають чого — сподіваються; вони не знають, що їхнє бажання сягає далеко-далеко у нічній пітьмі, яка окутує їх. Але Фаб'єн знайшов його, коли, пролетівши тисячу кілометрів, відчув, як хвилі, здибившись з бездонних глибин, підіймають і опускають літак, у якому пульсує життя; коли, прорвавшись, мов через бойовиська, крізь десяток гроз, поміж якими видніли галявини місячного сяйва, він, як переможець, один по одному досяг тих вогнів. Цим людям здається, що їхня лампа освітлює тільки їхній скромний стіл, але за вісімдесят кілометрів од них уже помітили це світло, воно дійшло, мов заклик, посланий у розпачі з пустельного морського острова.

ІІ

Отже, три поштові літаки — з Патагонії, з Чилі і з Парагваю — поверталися в Буенос-Айрес: один з півдня, другий з заходу і третій з півночі. В Буенос-Айресі пошту ждав уже літак, який вирушав до Європи.

Три пілоти кожен у своїй кабіні, немов у човні, загублені серед ночі, обдумували свій політ і, прямуючи до величезного міста, повільно спускались із своїх буряних або мирних небес, як ото дивакуваті селяни спускаються з гір.

Рів'єр, відповідальний за всю мережу повітряних сполучень, міряв кроками вздовж і впоперек посадочний майданчик буенос-айреський аеропорт. Він мовчав, бо доки не сів жоден з трьох літаків, день був страшний для нього. Але приходдили телеграми, і Рів'єр відчував, як з кожною хвилиною зменшується область невідомого і він, ніби вириваючи з пазурів долі, витягує екіпажі з ночі на берег.

Підійшов службовець, сповістив Рів'єра про радіограму:

— Поштовий з Чилі повідомляє, що бачить вогні Буенос-Айреса.

— Добре.

Незабаром Рів'єр почує цей літак: ніч уже віддає його, як море силою своїх таємничих припливів і відпливів викидає на берег скарб, що довго плив, гойдаючись на хвилях. А згодом вона поверне й два інші літаки.

Тоді цей день закінчиться. Тоді стомлені екіпажі підуть спати, а свіжі заступлять їх. Але Рів'єр не піде відпочивати: хвилюватиметься за європейський поштовий. І так буде завжди. Завжди. Старий боєць уперше з подивом відчув, що стомився. Прибуття літаків ніколи не буде для нього тією перемогою, яка завершує війну і відкриває еру щасливого миру. Для нього це завжди буде ще один крок перед тисячею таких кроків. Рів'єрові здається, що він піднімає у вигянутій руці важенну гирю і держить її вже довго, не маючи ні відпочинку, ні надії. «Старію..» Мабуть, старіє, якщо самої дії йому вже мало, щоб жити. І це його здивувало: у нього ще ніколи не виникали думки про такі речі. Сповнюючи душу сумним дзюрчанням, його обіймали хвилі ніжності, які він завжди відганяв від себе, — хвилі втраченого океану. «Виходить, це так близько?..» Він помітив, що поступово прийшов до старості, до того, про що кажуть: «Коли настане час» і що робить людське життя таким лагідним. Наче й справді може настати час, і наприкінці життя він досягне того блаженного миру, про який так мріяв. Але миру нема. Можливо, немає й перемоги. Не можуть раз і назавжди прибути усі поштові літаки.