Читать «Нічний політ» онлайн - страница 6

Він думав, що серед тиссячі облич упізнає те одне обличчя, а проте вже забув його.

IV

Рів'єр дивився на Пельрена. Через двадцять хвилин, вийшовши з машини, стомлений і обважнілий, він змішається з натовпом. Можливо він подумає «Ну й стомився ж я… Паскудна робота!» А дружині признається: «Дома краще, ніж над Андами». Однак Пельрен став майже байдужим до всього того, за що так цупко держаться люди: щойно він дізнався, яке все це мізерне. Він прожив кілька годин по той бік декорацій, прожив, не знаючи, чи потрапить коли в це місто, з його вогнями, чи побачить ще, нехай і нуднуватих, але дорогих друзів дитинства, всі свої маленькі людські слабкості. «В будь-якій юрбі, - думав Рів'єр, — є люди, які нічим не вирізняються. Але вони незвичайні вісники, хоч і самі того не знають. Хіба що…» Рів'єр побоювався деяких прихильників авіації. Вони не розуміли священного сенсу подвигу, їхні захоплені вигуки спотворювали цей сенс і принижували людину. Але Пельрен беріг шляхетність людини, яка просто краще, ніж будь-хто знає, чого вартий світ, якщо глянути на нього від певним кутом зору і яка зневажливо відкидає їхні банальні схвалення. Рів'єр поздоровив його: «Як вам пощастило?». І йому сподобалося, що Пельрен заговорив просто про свою роботу, як коваль говорить про своє ковадло.

Пельрен спочатку пояснив, що дорогу до відступу йому було відрізано. Він мало не вибачався: «У мене не було іншого вибору». А потім він уже нічого не міг бачити: сніг засліплював очі. Його врятували сильні повітряні течії, які підняли літак на сім тисяч метрів. «Доки я перебирався через гори, весь час доводилось летіти на одному рівні з вершинами». І ще він сказав, що треба було б перемістити повітрозабірник гіроскопа, а то його забиває снігом. «Розумієте, утворюється льодова кірка…» Згодом інші повітряні потоки кинули Пельрена вниз, до трьох тисяч метрів; як він тільки не врізався в скелі! А виявилось, що він летів уже над рівниною. «Я раптом помітив, що вийшов на чисте небо». В ту мить у Пельрена склалося враження, що він вийшов з темної печери.

— В Мендосі теж була буря?

— Ні. Коли я сів, небо було чисте й ніякого вітру. Але буря йшла за мною зовсім близько.

Він описав ту бурю, бо, сказав він, «усе це було щось дуже дивне». Вершина бурі губилася дуже високо в снігових хмарах, а основа котилася по рівнині, як чорна лава. Вона поглинала місто за містом. «Ніколи такого не бачив…» І Пельрен замовк, охоплений якимось спогадом.

Рів'єр обернувся до інспектора:

— Це циклон з Тихого океану, нас попередили надто пізно. А втім, такі циклони ніколи не переходять через Анди.

Ніхто не міг передбачити, що цього разу циклон продовжить свій путь на схід.

Інспектор, що нічого в цьому не розумів, погодився з Рів'єром.

Інспектор, ніби вагаючись, обернувся до Пельрена, в нього заворушився борлак. Але він промовчав. Поміркував трохи і знову з задумливою гідністю почав дивитися прямо вперед.

Свою задумливість інспектор возив з собою, немов багаж. Напередодні він прибув до Аргентіни- Рів'єр викликав його для якихось досить невизначених справ — і ніяковів од своїх великих рук і інспекторської гідності. Він не мав права ні на захоплення, ні на фантазію, ні на дотепи: з обов'язку служби інспектор міг захоплюватись тільки пунктуальністю. Він не маав права випити чарочку десь у компанії, не міг назвати товариша на «ти» й зважитись на каламбур — хіба що сталося б неймовірне і він зустрівся б на аеродромі з іншим інспектором.