Читать «Нічний політ» онлайн - страница 19

В офіційних колах побоювались похмурих володінь ночі, мов якоїсь невідомої пущі. Їм здавалося, що кинути екіпаж із швидкістю двісті кілометрів на годину назустріч бурям, туманам, і всім тим невидимим перешкодам, якими сповнена ніч — це авантюра, допустима тільки у військовій авіації: ясної ночі вилітаєш з аеродрому, бомбардуєш — і повертаєшся на той же аеродром. Але регулярні нічні рейси були б приречені на невдачу. «Нічні польоти — заперечив Рів'єр, — це для нас питання життя і смерті, бо кожної ночі ми втрачаємо ту перевагу над залізницею і пароплавством, яку здобуваємо протягом дня».

Рів'єрові було нудно слухати ці розмови про баланс, страхування і особливо про громадську думку. Він заперечував: «Громадською думкою керують!» Він думав: «Скільки часу витрачається марно! В житті є щось… щось таке, що переважає все інше. Воно живуче, і щоб жити, воно змітає з дороги всі перешкоди, щоб жити, воно створює свої закони. Воно нездоланне». Рів'єр не знав, коли і як цивільна авіація почне нічні польоти, але знав, що це неминуче буде, і до цього треба готуватися.

Він згадує столи під зеленим сукном, за якими він, підперши рукою підборіддя, з дивною свідомістю своєї власної сили слухав нескінченні заперечення. Йому здавалося, що всі ті заперечення — пустопорожні, самим життям приречені на загибель. І він відчував, як росте в ньому, наливається вагою його власна сила. «Мої докази незаперечні, я переможу, — думав Рів'єр. — Це природний хід подій». Коли від нього вимагали якихось гарантій, які б усували всілякий ризик, він одказував: «Закони виводяться на основі досвіду, пізнання законів ніколи не передує досвіду».

Після довгого року боротьби Рів'єр добився свого. «Добився завдяки своїй вірі» — казали одні. «Завдяки своїй наполегливості, своїй ведмежій силі, яка трощить усе, прокладаючи собі шлях», — твердили інші, а сам Рів'єр думав, що він просто обрав правильний напрямок.

Але як обережно він починав! Літаки вилітали не раніше, ніж за годину до світанку, і сідали не пізніше, ніж за годину після заходу сонця. Тільки набувши досвіду й більшої певності, Рів'єр наважився послати поштові літаки в глибини ночі. Майже без послідовників, мало не всіма осуджуваний, він боровся тепер самотньо.

Рів'єр дзвонить, щоб узнати останні повідомлення з літаків.

XII

Тим часом патагонський поштовий досяг бурі, і Фаб'єн вирішив не обходити її. Він вважав, що гроза охопила надто великий простір, бо лінія блискавок ішла далеко вглиб і відкривала цілі бастіони хмар. Він спробує пройти внизу, під грозою, а якщо не вдасться — повертатиме назад.

Він подивився на висотомір: тисяча сімсот метрів. Долонями натиснув важіль управління, щоб уже спускатися. Мотор почав сильно вібрувати, літак затремтів. Фаб'єн наугад виправив кут спуску, потім перевірив по карті висоті пагорбів — п'ятсот метрів. Щоб зберегти безпечну відстань, він летітиме на висоті сімсот метрів.