Читать «Вуховертка та відьма» онлайн - страница 3

 - Еріка з нами, ще з тих часів, як була немовлям, - виразно сказала місіс Бріггз, бачачи як вони дивились. Вона не сказала, бо завжди вважала, це є досить особистим, що Вуховертку залишили на порозі Сент-Мовальду, рано вранці, із приколотою до її шалі запискою. У записці було:

“За мною женуться інші дванадцять відьом. Я повернуся за нею коли струшу їх з себе. Це може зайняти роки. Її ім’я Вуховертка.” 

 Велика матуся та її асистентка сушили голови над цим. Асистентка сказала:

 - Якщо її мати одна з тринадцяти, вона мабуть, відьма, яка роздратувала решту з свого шабашу.

 - Нонсенс! – сказала Велика матуся.

 - Але, - мовила асистентка, - це означає, що немовля також може бути відьмою.

 - Нонсенс! – знову сказала Велика матуся. –Відьом не існує.

 Місіс Бріггз ніколи не казала Вуховертці ані про записку, ні про те, що її ім’я насправді було – Вуховертка. Вона гадала, що це, ймовірно, був поганий жарт. Немає такого імені як “Вуховертка”. Місіс Бріггз твердо написала “Еріка Вігг”[6] у свідоцтві про народження Вуховертки, та тримала свій рот закритим щодо решти історії.

 Між тим, Вуховертка надала собі найнепривабливішого вигляду, якого змогла. Заварний Крем відійшов бочком від неї, і навіть місіс Бріггз думала, яка шкода, що чарівність Вуховертки ніколи не з’являється у потрібний момент. А дивна пара дивилась на Вуховертку, так, ніби думали, що вона є досить огидною.

 Жінка повернулася до дев’яти-футового чоловіка та подивилась на нього з-під свого червоного капелюха.

 - Ну? – спитала вона. – Що думає Мандрагор?

 - Я думаю, ймовірно, - відповів він глибоким, сердитим голосом.

 Жінка повернулась до місіс Бріггз.

 - Ми беремо оцю, - сказала вона, так, ніби Вуховертка була динею, або шматком м’яса на базарі.

 Місіс Бріггз була така здивована, що захиталася. Перш ніж вона встигла прийти у себе, Вуховертка сказала:

 - Ні, вона не забере мене. Я хочу залишитися тут.

 - Не будь дурненькою, люба, - сказала місіс Бріггз. – Ти знаєш як сильно кожен з нас хоче бачити тебе у справжній родині, такій як у інших дітей.

 - Я не хочу, - сказала Вуховертка. – Я хочу залишитися із Заварним Кремом.

 - Зараз, люба, - сказала місіс Бріггз. – Ці добрі люди живуть зовсім поруч, на Липовій вулиці. Я певна, вони дозволять тобі бачитися із друзями, коли ти захочеш, і коли знову почнеться школа, ти зможеш бачити Заварного Крема щодня.

 Після цього, здається, Вуховертка нічого більше не могла зробити, лише піти та допомогти одній з стажисток запакувати речі у сумку, поки місіс Бріггз та дивна пара заповнювали документи в офісі. Тоді вона мусила попрощатися із Заварним Кремом та поспішила за жінкою у червоному капелюсі та дев’яти-фунтовим чоловіком. Штукенції на його голові були рогами, Вуховертка була в цьому упевнена. Вона була здивована, що ніхто цього не помітив. Але більше всього вона було сердита та вражена тим, що уперше за її життя, хтось змусив її робити те, чого вона робити не хотіла. Вуховертка не могла цього збагнути.