Читать «Чорне й біле в сірих тонах» онлайн - страница 4

Одне слово, треба нарешті щось змінювати. Інакше ланцюжок «ти пишеш про добро — хтось, прочитавши про добро, зробить добро ближньому — рано чи пізно на місці цього ближнього опинишся ти» може ніколи й не спрацювати. Колись, на початках свого літературного шляху Добрик зі здоровим егоїзмом уявляв, як слава підніметься й понесе його на своєму гребені. І справді — слава понеслася, покотилася, тільки-от його піднести не встигла. Отак він і залишився жити в цій сірій квартирі нудотного дому в сіро-нудотному кварталі Леополісу.

Часто його терзають сумніви: чи такий уже й добрий той світ, як він про нього пише?.. Чи не надто відірвані його сюжети від реальності? У світі море жорстокості (у нього вісім разів відбирали гроші на вулиці й ще чотири рази били просто так), але й море добра. Згадати лише тих, про кого він пише!..

З Дібровником Лісовий познайомився у Стрийському парку навпроти вісімнадцятого пивбару, якщо рахувати від головного входу. Це був спокійний, красивий і розсудливий чоловік, який першим заговорив до фентезиста. Спочатку розмова точилася навколо мера Леополіса, про те, що в парку все менше й менше дерев і все більше й більше сміття, а потім чоловік, якого насправді звали не Дібровником, а Джорджем, наче вибухнув і почав розповідати історію свого життя, яка водночас була історією його кохання.

З Іреною (так звали те неземне створіння, яке народилося на Землі) Джордж познайомився саме на цій лавці, де вони з Добриком сиділи. Може, якраз лавка і підштовхнула Джорджа до такої щирої розмови із незнайомцем. Колись увечері цей чоловік прогулювався парком і побачив красиву жінку, яка сиділа тут. Вона нервово курила безнікотинові сигаретки й плакала — тихо, беззвучно. Потім встала, кинула недопалок у смітник і пішла… Джордж провів її зачарованим поглядом, а коли підійшов до лавки, то побачив, що красуня забула своє портмоне. На жаль, його власниця вже зникла з овиду і відчайдушні пошуки в парку не дали жодного результату. В портмоне виявилося посвідчення особистості, банківські картки й маленький записничок. Почерк Ірени Василівни (так звали власницю портмоне) був дрібненький і округлий, наче розсипаний бісер. Останнім записом були два рядки: «Понеділок. 21.00. Рейс 038. Леополіс — Гельсінки. Не забути». В аеропорту він і знайшов Ірену. Вона запросила його на каву. За кавою розповіла, що навчається в аспірантурі Леополісаєнту і займається оленями. У Фінляндії збирається провести рік у тундрі, вивчаючи північних оленів. Житиме біля озера Веттерн, де ще розгулюють дикі стада цих тварин. А в парку плакала, бо важко так надовго розставатися з рідним містом. Під кінець розмови Ірен пристрасно поцілувала Джорджа просто посеред натовпу пасажирів і побігла на посадку. У цю мить майбутній Дібровник Добрика збагнув, що Ірен і є його другою, єдиною половинкою. І ця думка не давала йому спокою чотири місяці. Тоді він махнув рукою на Леополіс і також полетів у Фінляндію. Від найближчого селища до хатки Ірен виявилося 200 кілометрів бездоріжжя. Джордж узяв на прокат всюдихід, але той застряг у болоті на середині дороги. Чотири дні закоханий ішов пішки, орієнтуючись за компасом і картою. Дорогою ледь не замерз. В останню добу за ним кралася зграя вовків. Напівживим Джордж добрів до заповітної хатинки. Довго вагався перш ніж постукати. Найбільше він боявся, що Ірена не прийме його. А коли постукав, то не дочекався відповіді. Двері були відчинені.