Читать «Олександр Гогун. Як «народні месники» мстили народові.» онлайн - страница 8

Проте, як бачимо, репресивні органи навіть 30 листопада 1941 року, коли доля самої Батьківщини висіла на волосині, були стурбовані винищенням «зрадників і запроданців Батьківщини».

Анітрохи не змінилася ситуація, коли стратегічна ініціатива перейшла до Червоної армії. Крім терору до колабораціоністів, партизани й підпільники влаштовували провокації, прагнучи «посварити» населення з окупантами.

Уже згадуваний капітан Русанов восени 1943 року на допиті в німецькому полоні свідчив: «При відступі Червоної армії місцеві партійні організації залишили найбільш витривалих комуністів для підпільної роботи. Вони повинні були проводити всіляку агітацію, сіяти невдоволення серед населення. Для цього вони здійснювали різні акції проти німців, розраховуючи на те, щоб вони викликали репресії у відповідь з боку німецького командування. Всі ці спровоковані репресії всіляко використовували для підбурювання.

...Підпільники добре законспіровані, і їх не так легко знайти. Власне, вони здійснюють диверсійні акти так, щоб винним виявилось населеня.

Мирне населення часто й не знає, чому на нього сиплються репресії. Тому воно починає вважати, що це свавілля німців, і озлоблюється.

Щодо цього існує такий погляд: якщо населення при відступі Червоної армії не пішло разом з нею, значить, воно було налаштоване не по-совєтському. У будь-якому разі це хисткий елемент. На нього припиняють зважати вже тоді, коли при відході за відомим наказом СТАЛІНА треба все знищувати: заводи, посіви, худобу тощо. Населення, яке залишилося, позбавляють основ існування. Подальше завдання — не дати створити йому ці основи заново. Тому на допомогу підпільним групам створюються підібрані і навчені диверсійні загони, перекинуті на цей бік. Головне завдання цих загонів — завадити налагодженню життя [...] тому вони повинні виводити з ладу виробництва, щоб залишити людей без роботи й продукції, знищувати хлібні склади, худобу, ешелони, адміністрацію, яка намагається щось організувати тощо. Одного разу СТРОКАЧ так і висловився: „Слід зробити так, щоб населення відчуло на власній шкурі, щоб його охопив відчай". А тоді його вже легко агітувати й кликати до лісу.

Крім вказаних (завдань — О. Г.), збирання відомостей про противника й каральні міри щодо тих, хто співпрацює з німцями...

Доводиться добувати харчі. Зазвичай селяни не дають їх. Тоді забирають силою.

Завдання їх (партизанів — О. Г.) зводиться до того, щоб здійснювати диверсії, спричинювати репресії, не давати населенню працювати, тримати всіх у постійному страху. Я гадаю, що більшість населення боїться партизанів...

Боїться, знаючи, що кожне слово, кожен вчинок, про які дізнаються партизани, тим самим стають відомими НКВД. Цим і можна пояснити страх населення...