Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 49
Ізабелла Сова
— Знаєш, Малинко, я тоді мав важкий день. Щиро кажучи, сподівався, що ти мене втішиш як товаришка.
— Якби я знала… — «І навіщо я це кажу? Адже ми не є товаришами! Дурепа! Дурепа! Дурепа!»
— Може, все ж таки зустрінемось?
— Ти не боїшся, що я тебе вкушу?
— Ризикну. Тебе влаштовує наступна неділя?
— Зараз гляну в календар. Так, але ввечері.
— Гаразд, я буду по шостій. У такому разі до неділі.
Ми нарешті побачимось! Ну що це з тобою, Малино? Чому ти не тішишся?
— Ти правильно робиш, — визнала Йолька. — Жінка часом повинна поступитися. Наш сусіда закохався в одну бізнес-вумен, яка мала рибну крамницю. Навіть думав про розлучення, але все не міг зважитися. Врешті повернувся додому, сподіваючись, що дружина йому пробачить. А дружина? Вирішила відігратися за кожну занапащену хвилину. День у день влаштовувала йому скандали, урозмаїтнені соковитими прізвиськами й шпурлянням тарілок. Через місяць сусіда подав на розлучення. Потім одружився з бізнес-вумен, а наша сусідка шостий рік пиячить перед дзеркалом. Якби вона виявила хоч краплю розсудливості…
— Може, він все одно її залишив би. Це ніколи не відомо.
— У цьому випадку відомо, — упиралась Йолька. — Чувак не був певен і чекав, аби життя прийняло за нього рішення. Якби його дружина запхала свій гонор до кишені, вони й досі мешкали б разом.
— Велике щастя! — пирхнула Евка. — Він зі мною, бо так склалося. Не тому, що він так хотів або тужив. Як це романтично!
— А хто нині шукає романтизму? — скривилась Йолька. — Ви таких знаєте?
— Саме сидить перед вами й допиває «дрінк».
— Це не романтизм, а тільки дурість, — звернулася до мене Евка. — Ти ще маєш шанс дати задній хід, зберігши хоч тінь гідності.
— Мені не потрібна гідність, мені потрібні почуття, — пробелькотіла я, витягаючи носовичок. — Знаєш, що означає кохати?
— Так склалося, що знаю, вже цілий тиждень, — поінформувала нас Евка.
— Ти втріскалася? В кого? В того «коника»?
— Холодно.
— В ректора? — ризикнула Йолька.
— Я нічого не скажу.
— Хоч натякни, як його звуть, — діставала її я. — Або як він виглядає!
— І що робить, — додала Йолька.
— Скажу вам, коли все з'ясується, — відрубала Евка, — а наразі це моя солодка таємниця.
— Ти зовсім не вмієш себе рекламувати, Малино, — заявила вона, прочитавши мого листа до потенційних роботодавців. — Що це таке: «Сподіваюся вас не знудити»?
— Я хотіла викликати симпатію.
— Хіба жалість. Ти й справді хочеш знайти роботу? У мене таке дивне враження, що ні.
— Згода, я не хочу. Але мушу. За тиждень одержу останню стипендію. Бабуся буде мені підкидати тільки до кінця канікул. А з батьком ніколи нічого не відомо. Він з'являється і зникає.
— Ціле щастя, що ти маєш мене. Я принесу тобі пристойне резюме й заяву на роботу.
Чекаю. Йолька не сказала, коли його принесе. Я не тисну, бо вона літає, як поштовий голуб. Букети, аксесуари, залагодження формальностей, курси молодого подружжя. Чи чекає те саме на нас із Рафалом?
