Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 21
Ізабелла Сова
— А я що казав, — штурхнув мене Ірек. — Починається слідство.
— Я ще завернула в середмістя і йшла почерез лісок.
— Тоді все ясно. А чому ти так ішла? Адже в нас усе є.
— Я шукала подарунок для товаришки, — збрехала я.
— Це котрої? Може, я надибав би щось дешевше? Ще переплатиш.
— Це не я плачу, а вся група, — брехала я далі.
— Тим більш. Я придумав би щось елегантне. Ви ж знаєте, що я не люблю барахла.
— А ті халати з лікарні? — атакував його Ірек.
— Власне, — згадав Сташек. — Маю для тебе домашню вдяганку, Малинко. Сам ординатор приймав у ній пологи.
— Звідки ти знаєш?
— Бо я позначив її міткою. Дивись, яка солідна тканина. Який зелений колір. Тепер модно.
— Тепер модний фіолетовий, — сказала я.
— Зелений теж. Я бачив учора вночі на каналі мод. Ну, поміряй. Ідеально. Ординатор невисокий, твого зросту, я від початку знав, що сидітиме як влитий.
— Сташеку, ну куди я піду в такому халаті? Ще й краденому на додачу.
— Ми тут усі ходимо. Надвечір кожен влазить…
— І виглядаємо, як команда із серіалу «Швидка допомога», — завершив Ірек.
* * *
А тут несподіваний розрив.
— Чому ти його вигнала? — запитала я ще раз.
— Бо шило нарешті вилізло з мішка.
— В нього була інша баба?
— Гірше, — ствердив мій брат. — Минулого тижня Сташек зомлів. Його забрала «швидка». Суцільне виснаження організму. Виявилося, що він ковтає якісь «колеса». І це так його накручувало.
— А я гадала, що кохання! — знову розридалася мама. — Чому в мене нічого не складається? Я не маю біля себе мужчини!
— О, дуже перепрошую, — образивсь Ірек.
— Ще й тобі, Малинко, не щастить. Ти сама, а твої товаришки вже давно мають чоловіків, дітей… — «Дуже дякую, що нагадала мені про це».
— Може, я не хочу мати чоловіка, — гостро обрізала я її.
— Ти так кажеш, бо нікого не маєш. Мовби така гонорова. — «Чи вона мусить копати по живому?»
— Краще такий гонор, ніж розпач через наркомана. — «Я теж умію копнути, чого ж там!»
— Принижуй матір, принижуй! За те, що народила вас у муках. Що виховувала сама, присвятила себе вам. Відмовилася від чоловіків.
— Мамо, не перебільшуй, — обірвав Ірек. — А дядько Лешек, а Сташек, а інші?
— Ти будеш мені нагадувати ті нечисленні миті щастя?
— Ні, я просто кажу, як було. Такими є автентичні факти.
— Не можна казати «автентичні факти»! — крикнула мама. — Факт завжди є автентичним. Чому вони навчають у тій школі? І подумати тільки, що за місяць у тебе випускні іспити.
— Гаразд. Такими є факти, — погодився Ірек, повертаючись до теми самотності. — У кожному разі, ти завжди мала біля себе якогось чувака.
— У кожному разі.
— Іреку, дай спокій, вступися… — обізвалась я.
— …дурнішому. Це ти хотіла додати? — перебила мене мама. Я не хотіла, але хто мені повірить? — Отакої я дочекалася подяки за свою працю! Мені зостається тільки самотня могила, бо тут я нікому не потрібна. Нікому! Але вже недовго! У мене вже коле серце вечорами. Аж поки зупиниться і ви нарешті мене позбудетесь!
Свята минули в подібній атмосфері. Нічого дивного, що я запрагнула візиту до Губки.
