Читать «Місячний камінь» онлайн - страница 320

Уїлкі Коллінз

Я пообіцяв. І обіцянку цю виконав.

Він попросив мене зробити ще одну послугу, на яку я погодився лише після тяжкої внутрішньої боротьби. Він сказав: «Нехай могила моя буде всіма забута. Дайте мені слово честі, що не дозволите поставити на місці мого поховання ніякого пам'ятника — ні навіть звичайнісінької надмогильної плити. Я хочу заснути навіки безвісним. Я хочу спочити невідомим». Я спробував із ним сперечатися, але він — уперше й востаннє — надзвичайно схвилювався. Я не міг стерпіти цього й поступився. Лише зелений могильний горб відзначає місце цього вічного спочинку. З часом його оточать з усіх боків надмогильні плити. І люди, що житимуть після нас, із здивуванням дивитимуться на цю безвісну могилу.

Як я вже казав, за шість годин до смерті страждання Езри Дженнінгса вгамувались. Він трохи задрімав. Мені здалося, що він марить. Кілька разів він усміхнувся. В цей час з його вуст раз у раз зривалося жіноче ім'я — здається, «Елла». За кілька хвилин до кончини він попросив мене підвести його на подушках, щоб він міг подивитись у вікно на схід сонця. Він був дуже слабий, і голова його впала на моє плече. Езра Дженнінгс прошептав: «Це — кінець!» Потім сказав: «Поцілуйте мене». Я поцілував його в лоб. На якусь мить він підняв голову. Сонячне проміння освітило його обличчя, і на ньому застиг прекрасний, ангельський вираз. Він тричі вигукнув: «Спокій! Спокій! Спокій!» Голова його знову опустилась на моє плече, і всім його життєвим незгодам настав край.

Так він пішов від нас. Це була, я гадаю, велика людина, хоча громадянство його і не знало. Він мужньо ніс тяжку долю. У нього була надзвичайно ніжна душа, яку мені будь-коли доводилося зустрічати. Втративши його, я почуваю себе дуже самотнім. Можливо, що після своєї хвороби я ніколи не буду таким, яким був раніше. Думаю часом про те, щоб відмовитись від практики, поїхати звідси, полікуватися закордонними ваннами і водами.

Тут говорять, що ви наступного місяця одружуєтеся з міс Веріндер. Прошу прийняти моє щире поздоровлення.

Сторінки із щоденника мого бідного друга чекають на вас у моєму домі. Я побоявся довірити їх пошті.

Передайте міс Веріндер моє щире шанування і найкращі побажання. Лишаюся, дорогий містере Френклін Блек, відданий вам Томас Кенді.

Розповідь восьма,

додана Габріелем Беттереджем

Я — та особа (як ви, без сумніву, пам'ятаєте), яка відкрила ці сторінки, почавши оповідати історію. Я ж буду і тією особою, яка закриє їх, доказавши її кінець.

Не подумайте, що я збираюсь повідомити вам щось про індійський алмаз. Я зненавидів цей злощасний скарб, і нехай вже хтось інший розповість про Місячний камінь усе, що ви захочете довідатись. А я хочу повідомити вас про факт з історії сім'ї, про який досі ніхто не згадував і до якого я не дозволю вам поставились неповажливо. Факт, на який я натякаю, — весілля міс Речел і містера Френкліна. Ця цікава подія відбулася в нашому домі в Йоркшірі, у вівторок, дев'ятого жовтня тисяча вісімсот сорок дев'ятого року. Я одержав з нагоди цього новий костюм. А молода парочка поїхала в Шотландію провести медовий місяць.