Читать «Місячний камінь» онлайн - страница 312

і з виразом жаху на обличчі підійшов до мене.

— Підійдіть до ліжка, сер! — почав він. — Або ні… Він пильно подивився на мене і продовжував:

— Розпечатайте спочатку лист, який я вам дав уранці. Я розпечатав лист.

— Прочитайте ім'я, містере Блек, яке я там написав. Я прочитав. Там було написано: Годфрі Еблуайт.

— А тепер, — сказав сищик, — ходімте зі мною і гляньте на чоловіка, що лежить на ліжку.

Я пішов з ним і подивився на чоловіка, що лежав на ліжку. Це був ГОДФРІ ЕБЛУАЙТ!

Розповідь шоста,

написана детективом Каффом

I

Доркінг, Серрей, 30 липня 1849. Френклінові Блеку, есквайру. Сер, прошу пробачення за те, що я з запізненням надсилаю вам це донесення. Я навмисно затримав донесення, бо хотів зробити його більш повним. Раз у раз зустрічав перешкоди, які можна було подолати лише з певною затратою терпіння і часу.

Сподіваюсь, що мета, яку я поставив собі, тепер досягнута. Ви знайдете на цих сторінках відповіді на більшу частину, якщо не на всі запитання, що стосуються покійного містера Годфрі Еблуайта, які спадали вам на думку під час останньої зустрічі зі мною.

По-перше, я хочу розповісти вам усе, що мені відомо про обставини смерті вашого кузена; при цьому я наводжу такі висновки, які, на мою думку, випливають з незаперечних фактів.

По-друге, постараюсь довести до вашого відома відкриття, які я зробив відносно вчинків містера Годфрі Еблуайта до зустрічі з вами, під час зустрічі і після того, як ви бачилися з ним як гості в домі покійної леді Веріндер.

II

Отож спочатку про смерть вашого кузена.

Для мене здається незаперечно доведеним, що він був задушений (поки спав, або відразу ж після пробудження) подушкою з його постелі; що особи, винні у вбивстві його, — троє індусів, і що мета даного злочину полягала в тому, щоб оволодіти алмазом, який має назву Місячний камінь.

Факти, на підставі яких зроблено цей висновок, встановлені почасти під час огляду кімнати в таверні, почасти зі свідчень на допиті в слідчого, який вів справу про це вбивство.

Коли виламали двері кімнати, то знайшли там мертвого джентльмена з подушкою на обличчі. Лікар, який оглядав його, встановив смерть від задушення — тобто вбивство; його вчинила якась особа або особи з допомогою подушки, яку тримали на обличчі жертви, поки не настала смерть від приливу крові до легень.

Тепер перейдемо до причини злочину.

На столі в цій кімнаті знайшли невеличку скриньку, з якої було зірвано конверт з печаткою (всередині конверта був напис); скринька була відчинена й порожня. Містер Люкер особисто впізнав скриньку, печатку і напис. Він заявив, що в цій скриньці дійсно був алмаз, який називається Місячний камінь, і що він віддав цю скриньку, запечатану в конверті, містерові Годфрі Еблуайту (в той час переодягненому) двадцять шостого червня удень. Висновок з усього такий; причиною злочину було викрадення Місячного каменя.

А тепер розглянемо, як же було вчинено злочин.

Під час огляду кімнати (висота якої всього лише сім футів) встановлено, що люк у стелі, який веде на горище, був відчинений. Коротка драбина, по якій піднімались на горище і яка завжди лежала під ліжком, була цього разу приставлена до люка так, що будь-яка особа чи особи легко могли вийти з цієї кімнати. В самих дверцях люка виявлено квадратний отвір, зроблений, очевидно, якимсь надзвичайно гострим інструментом біля болта, який замикав люк ізсередини. Таким чином, будь-яка особа знадвору могла відсунути болт, відчинити люк і сплигнути (або, щоб уникнути шуму, спуститися за допомогою спільника) в кімнату, висота якої була, як уже зазначалося, всього лише сім футів. Про те, що якась особа чи особи повинні були ввійти в кімнату саме таким чином, свідчить наявність самого люка. Що ж до способу, з допомогою якого він (або вони) дістався до даху таверни, треба зауважити, що сусідній будинок стояв порожній і ремонтувався, до його стіни була приставлена довга драбина, яку напередодні залишили робітники; повернувшись на роботу вранці 27-го, вони побачили, що дошка, яку прив'язували до драбини, щоб ніхто не лазив на неї під час їхньої відсутності, була знята й валялася долі. Як свідчить нічний полісмен, він проходить Береговим провулком тільки двічі на годину, і під час його відсутності могли непомітно піднятись по цій драбині, пройти по дахах будинків, повернутись і знову непомітно спуститися. Свідчення мешканців теж підтверджують, що Береговий провулок, коли перейде за північ, один із найтихіших, найбезлюдніших у Лондоні. Отже, тут знову можна цілком слушно зробити висновок, що, додержуючи звичайнісіньких застережних заходів і не втрачаючи самовладання, будь-яка людина (або люди) могла піднятися по драбині і знову спуститись непоміченою. Дослід, пророблений на даху таверни, підтвердив, що людина могла прорізати дірку в люку, лежачи на ньому; в такому положенні вона була невидима для перехожих — її закривав парапет будинку, що навпроти.