Читать «Місячний камінь» онлайн - страница 307

— Пробачте мені, містере Блек, — сказав сищик. — Я щойно хотів послати до вас слугу повідомити, що волію говорити з вами. У мене не лишилось ані найменшого сумніву, що цей хлопчина, — цей дуже славний хлопчина, — додав він, гладячи Гусберрі по голові, — стежив саме за тим, за ким треба. Дорогоцінний час було втрачено, сер, через те, що вас, на превеликий жаль, не було вчора вдома о пів на одинадцяту вечора.

Через п'ять хвилин сищик Кафф і я (Гусберрі сів на козли, щоб показувати кучеру дорогу) їхали в східну частину міста, у Сіті.

— Коли-небудь, — сказав сержант, показуючи крізь переднє віконце кеба, — цей хлопчик досягне великих успіхів у моїй колишній професії. Давно я не зустрічав такого спритного й розумного малого. Передам вам суть того, містере Блек, про що він розповів мені, коли вас не було в кімнаті. Здається, при вас він згадав, що продовжував стежити й бігти слідом за кебом?

— Так.

— Так от, сер, кеб поїхав з Ломбард-стріт до Тауерської пристані. Чорнобородий моряк вийшов з кеба і заговорив з офіціантом роттердамського пароплава, який мав відійти наступного ранку. Він спитав, чи можна зараз піти на пароплав і переночувати в каюті? Офіціант сказав: «Ні. Цього вечора чиститимуть всі каюти і койки, мінятимуть постільну білизну, а тому пасажирам до ранку не можна займати місця на пароплаві». Моряк повернувся й пішов з пристані. Йдучи вулицею, хлопчик уперше помітив на протилежному боці людину в одязі ремісника, яка, здавалось, не упускала з очей моряка. Моряк зупинився біля сусіднього ресторану і ввійшов до нього. Хлопчик не знав, що робити, і разом з іншими хлопчаками стояв і дивився на закуски, виставлені у вікні ресторану. Він помітив, що ремісник теж чекає, але все ще на протилежному боці вулиці. Через хвилину поволі під'їхав кеб і спинився біля ремісника. Хлопчик міг розгледіти в кебі тільки одну людину, яка вистромилась із вікна, щоб поговорити з ремісником. Гусберрі сказав мені, містере Блек, без будь-яких навідних запитань з мого боку, що в цієї людини було смугле, мов у індуса, обличчя.

Було ясно, що і на цей раз ми з містером Бреффом помилилися. Чорнобородий моряк явно не був шпигуном індусів. Так невже алмаз був у нього?

— Через деякий час, — вів далі сищик, — кеб помалу від'їхав. Ремісник перейшов через вулицю і зник у ресторані. Хлопчак чекав, поки його не зморили втома і голод, а потім і сам увійшов у ресторан. У Гусберрі в кишені був шилінг, і він каже, що чудово пообідав: з'їв кров'яної ковбаси, пиріг із вугрем і випив пляшку імбирного пива. Чого тільки не перетравить шлунок хлопчака? Все, що тільки можна з'їсти.

— Ну, і що ж він побачив у ресторані? — спитав я.

— І він побачив, містере Блек, моряка, який читав газету за одним столиком, і ремісника, який читав газету, — за другим. Вже сутеніло, коли моряк підвівся й вийшов. На вулиці він підозріливо оглянувся навкруги. На хлопчика — адже це був тільки хлопчик — він не звернув уваги. Ремісник все ще не виходив. Моряк ішов, озираючись на всі боки і, напевно, ще не знаючи, куди йому піти. Ремісник знову з'явився на протилежному боці вулиці. Моряк усе йшов, поки не дістався до Берегового провулка, що веде на вулицю Нижньої Темзи. Та він зупинився перед таверною «Колесо Фортуни» і, уважно оглянувшись навкруги, увійшов. Гусберрі теж увійшов. Коло буфету скупчилось багато народу, здебільшого цілком порядного. «Колесо Фортуни» — таверна, досить пристойна, містере Блек, славнозвісна своїм портером і пирогами зі свининою.