Читать «Цар і раб» онлайн - страница 271

Першим ухопився в розчинену браму закутий у калантир Архелай. Увесь головний узвіз до Акрополя, п'ять стадій крутого схилу, він біг, не перевівши подиху. Брама Царського пілона теж стояла навстіж, і він понісся між вежами далі. Приспинивсь лише на Восьмій, евпатридській терасі, де був його дім і лишилася мати, кірія Галина, та се вагання тривало мить, Архелай дістався царського клімакса з ґрифонами, проминув їх і, хрипко дихаючи, став аж на порозі тронного екуса.

На старовинному троні Спартакідів сиділа Елена з діадемою на голові, невірогідно вродлива й ще невірогідніше спокійна, поряд же стояв Савмак без меча та бороні й зовсім байдуже дивився на чорнявого, розпашілого від бігу Архелая.

— Де бассиліса?! — крикнув, затнувшись од несподіванки, молодий нащадок Археанактидів.

— Вона перед тобою, — сказав Савмак. — Уклонись Елені, цариці Боспору.

Він одверто глузував, Архелаєві ж було не до того, й він кинувся назад. Але єдиний, кого побачив у спорожнілому царському хоромі, була стара Лія, колишня роба й годувальниця Савмакова.

— Басиліса Вероніка померла, — сказала вона йому. — Повісилась.

Архелай у нестямі турнув стару жінку й побіг анфіладами назад, витягаючи з піхов довгу фракійську рамфею. Знадвору вже линули збуджені голоси понтійських воїв, і коли Архелай наближався до головного входу, перші з них уже вдерлись у хором. Він силкувався не відстати, випередити їх, уже знаючи, для чого тримає напоготові рамфею, та понтян понабігало багато, й Архелай ледве встиг до тронного екуса першим.

Обоє лишались на своїх місцях: Елена сиділа, Савмак стояв обіч неї. Архелай нестямним поглядом утупився в жінку з царською діадемою на голові, й Савмак затулив Елену собою:

— Не руш її, вона врятувала тобі життя.

— Про себе клопочися, брудний робе! — вигукнув Архелай і замахнувсь обома руками впоперек Савмакової шиї, та хтось ударив його по руках, і рамфея брязнулась об мармурову взірчату підлогу. Молодий Археанактід зопалу обернувся, ладен учепитись пазурями в того, хто перешкодив йому звершити роками вимріяну помсту, — хоч хай би хто він був. Та ззаду стояв Мітрідат і зверхньо реготав йому в вічі. Архелай зів'яв і поступився цареві, й тільки тепер помітив, що права рука висить, перебита нижче від ліктя. Він схопив її лівицею й ледве втримав болісний зойк, а Мітрідат наказав своїм воям:

— Одведіть осих двох… до Діофанта.

Савмака з Еленою схопили й повели.

Розділ 33

Страта приречених мала відбутися дня нумені́я місяця скірофоріо́на — першого дня Нового року, відразу ж після врочистого обмивання мармурової Деметри в змілілих водах Сухої річки. Хрести вже зловіщо розчепірювались довгою низкою понад Феодосійським шляхом од Полунічного пілона до брами Тірітакського валу. Колись увесь сей відтинок шляху, завдовжки десять стадіїв, був утикав хрестами останній Перісад, хоча Савмак і не дав тоді виконати вироку й познімав розіп'ятих невільників. Але тепер хрести стояли вдвічі густіше, до того ж з обох боків дороги: одна низка — під царськими садками, друга — з боку царських огородів. Смертники мали повиснути обличчям один до одного, щоб страждання товаришів ще дужче посилювало муки кожного.