Читать «Цар і раб» онлайн - страница 11

Нарешті в Савмакове вікно стрибнула жменя нових м'ячиків:

— І вона… тебе любить.

— Га? Хто? Як ти знаєш? — Юнак удруге глянув на царя, та побачив лише старечу спину.

— В мої літа людина видить більше, ніж у твої. Мислю, що через волосся. Доки воно чорне й густе — одне, а як порідшає та побіліє — інше.

М'ячики стали кволі й не доскакували до вікна, Савмак зрозумів, що цар уже не ховається за лутку, відступив і собі й наразився на його глузливий погляд. Сиве ріденьке волосся його, що спадало майже до пліч, було стягнене золотим обручиком Малої діадеми, й він видався Савмакові Зевсом, що прикинувсь на хвильку земним царем, аби пограти з простим смертним у піджмурки. В давнину еллінські кумири дозволяли собі являтися людям, юнак у все те мало вірив, та розгублення, що було посіло його на самому початку, а потім трохи вивітрилось, тепер ще дужче заполонило Савмака, й колючі холодні мурахи полізли йому по спині.

— Їй треба мужа, а не земного Аполлона, — десь іздалеку почувся царевий голос, і хлопець одразу відчув, що даремно лякався й даремно думав сьогодні цілий день про сю розмову. Й почуття непевности зникло несподівано й зовсім, і Савмакові стало легко з сим старим чоловіком, і хотілося бути чесним і справедливим до кінця, й великодушним, наче кумир, і він приступив до Перісада.

— Краса земна — то теж дарунок олімпійців, як і талант, басилевсе, — переконаним голосом сказав Савмак. — А він же ще й має в жилах царську кров.

— Хто?

— Архелай.

Перісад випростався й став вищим, і голос йому загруб:

— Нащадок Археанакта ніколи не ляже на сей крават! Археанакт був сином колхідського царя Еета, Спартока ж породив син Посідона, Володаря морів, Евмолпа. А праправнук Евмолпа, Перісад Перший, сам став кумиром, живе на Олімпі біля ніг Зевса, й се всі знають. Он він!

Перісад ухопив Савмака за плече, штовхнув до вікна й тицьнув пальцем за бронзове мереживо ґрат. Подобу царя-кумира осяяло місяцем, Савмакові на мить здалося, що бронзовий Перісад дивиться просто на нього, навіть вустами ворушить. Юнак одвів погляд і втупивсь у сиву хвилясту бороду царя:

— Дай мені два таланти.

— Які… таланти?

— Зо… золоті!

Цар хвилю-другу дивився на нього порожніми нерозуміючими очима, тоді закинув край важкого шовкового гіматія на ліве плече й вийшов буркнувши:

— Мислиш яко роб. Усе золото Боспора проміняв на два таланти, о Зевсе Апатуре!..

Вранці Савмак не застав лоґоґрафа вдома, хоч сонце ще й не сходило. Знайшов його лише в рибному ряді аґори. Євнух вибрався на торг з двома робами, щоб купити свіжої риби на обід, але пантікапейсткі баркасники чи й досі ніжились у постелях, чи нічого не впіймали. На лавах лежала сама солона стерлядь.

— Прийду, як подзвонять, — сказав лоґоґраф і дорогою до акрополя майже про все випитав Савмака. — Давай, давай, ефебе, будеш зятем царя! — дрібучим сміхом поглузував він, і юнак бачив, що той сприймає його вчорашню розмову з басилевсом як примху чи гру кота з мишеням.

Савмак і сам не надавав тій розмові якоїсь ваги, проте євнух, уже коли здолали Третю терасу, спитав його: