Читать «Навіжені в Мексиці» онлайн - страница 8
Максим Кідрук
— Що за чортівня? — спитав Тьомик, який ніякими організаційними питаннями не займався і тільки давав на все гроші.
— Новітні технології для вашого бізнесу, — підморгнув я і розреготався.
У піддонах були коробки з найновішими сканерами, цифровими копірами, пристрій для імітування водяних знаків, картриджі зі спеціальною фарбою тощо. Більше нічого вам не скажу — це виробнича таємниця. Хтозна, чим ще доведеться займатися на старості…
Того ж дня я надовго засів у офісі, опустив штори і запасся ящиком енергетика «Burn». Не відходив від комп’ютера всю ніч і на ранок мав на руках пакет документів, що підтверджували моє право власності на десяток земельних ділянок під Мехіко (саме ті, що були на карті), кожен з яких нічим не відрізнявся від запропонованого у земельній агенції.
Останньою прийшла невелика посилка, не більше від коробки з-під взуття, замовлена аж у Європі. Тремтячими руками я дістав з упаковки набір новеньких синьо-білих печаток, навмання вибрав одну з них й шльопнув по чистому листку. Потім підніс штамп до лампи й старанно порівняв з оригіналом. Мені не лишилося нічого, як задоволено хмикнути.
— Що там? — визирнув із-за плеча Тьомик.
— Ми готові, джентльмени, — напиндючено промовив я. — Ми готові до бізнесу.
Того дня з вікна нашого офісу ми вперше спустили, неначе прапор, наш фірмовий банер:
«
— Ну, з Богом, — патетично заявив я, — великому кораблю — велике плавання…
Плакат шугонув униз, кілька разів тріпнувся на вітрі і застиг. Тьомик гигикнув, уявивши, як уже завтра гроші клаповухих мексиканців потечуть до нас рікою.
6
Наступного ранку ми втрьох: я, Тьомик та Хосе Акунья, усі в костюмах та краватках, тримали велику нараду щодо перспектив нашого бізнесу.
— Треба придумати, як привернути увагу до «нашої» землі, — сходу почав я.
— Та що тут думати? Даємо рекламу в газетах, в Інтернеті і починаємо косити капусту мішками, — ляпнув Тьомик.
Я аж скривився. Не люблю непрофесіоналів.
— Та що ти кажеш, мій любий напарнику? А ти не подумав, що вже завтра у тебе під дверима буде тупцювати зграя мексиканців з податкової служби, земельної адміністрації і поліції, які просто палатимуть від нетерплячки, бажаючи почути відповідь на запитання, хто ми, в біса, такі і якого дідька ми тут робимо зі стосом майстерно підроблених актів на землю?
Тьомик похнюплено опустив погляд.
— Давайте ще ідеї, — примирливо проказав я.
— Можна пустити чутки, що десь там, за містом, знайшли нафту, і від покупців відбою не буде, ще й куплятимуть вдесятеро дорожче, ніж у конкурентів, — зненацька бовкнув Хосе.
Ми з Тьомиком перезирнулись.
— Ти геній, Хосе! — рявкнув я. — Але… хм… як це зробити?
— Ну, припустімо, ви вдвох інсценуєте суперечку між собою, так, наче ви два іноземні спеціалісти-геологи, які тільки-но знайшли нафту. Будете голосно патякати про об’єми покладів там-то і там-то. Якщо розіграти сценку в потрібному місці й серед потрібних людей…
— А що, звучить непогано, — зацікавився я.
