Читать «Іудаїзм і сіонізм» онлайн - страница 6

Після падіння Вавілону, у 538 році до н. е., чимало потомків полонених єврейських аристократів з дозволу нового володаря Сходу — перського царя Кіра повернулись на батьківщину і навіть з рабами. В той же час трудящі євреї Палестини, рятуючись від своїх і чужих гнобителів, переселялись в інші сусідні країни.

Економічні зв'язки Палестини, що займала вигідне становище як приморська країна, з іншими державами Близького Сходу привели до того, що процес розселення євреїв відбувався не лише під впливом нападів більш сильних сусідів, айв силу чисто економічних причин. Так сталося, що певна кількість трудящих євреїв розселилась в Месопотамії, Вавілоні, Єгипті та інших країнах Сходу і Північної Африки, а також на островах Середземного моря. Протягом VI–IV ст. до н. е. за часів панування династії Ахеменідів розселення євреїв по країнах Середземномор'я тривало.

Коли Палестина була завойована Римом (кінець І ст. до н. е.), кількість євреїв в різних країнах світу вже набагато перевищувала чисельність населення Палестини. Як доводить радянський історик Я. Ленцман, на початку нашої ери у межах Римської імперії мешкало загалом 4–4,5 мільйона євреїв, тоді як у самій Палестині їх було не більше 700 тисяч. (Тільки у Єгипті, наприклад, євреїв нараховувалось понад мільйон).

Далі діаспора розширилась на всю Європу, а в нові часи — і на західну півкулю, тобто практично на весь світ. Вирішальну роль тут відігравали економічні причини. Характерно, що саме з тих же суспільно-економічних причин трудящі євреї діаспори протягом віків не квапились до Палестини, бо не хотіли потрапити у подвійне гноблення своїх та іноземних поневолювачів (перських, римських, а пізніше, з 1517 року, турецьких завойовників тощо).

Зміни умов життя в діаспорі, спілкування з навколишнім населенням вимагали дальшої переробки і пристосування іудаїзму до нових умов. Виникла потреба реформувати релігію. Тому вже з IV ст. до н. е. з'явилась нова форма релігійної общини — синагога, яка спочатку розглядалась не як заміна храмової організації, а як доповнення до неї. Замість відвідування єрусалимського храму віруючі збиралися в молитовний будинок (синагогу), де приношення жертви замінювалось проголошенням молитов та хвалебних гімнів на честь бога Ягве або ж читалися певні розділи Тори, які духовенство тут же тлумачило, пояснювало. Особливого значення набуває спеціальний день для молитовних зібрань — субота, святкування якої запозичено у вавілонян. Це свято стає обов'язковим для кожного віруючого єврея.