Читать «Іудаїзм і сіонізм» онлайн - страница 4

Римський імператор Флавій Клавдій Юліан (331–363 рр. н. е.), відомий під ім'ям Юліана Відступника, який написав трактат «Проти християн», не без підстави критикував у ньому також ідею «богообраностї» єврейського народу. «Бог турбується, — писав він, — не лише про євреїв, а й про всі народи, і євреям не дав нічого важливого, великого. Якщо вже говорити про заслуги будь-якого народу, то більше переваг, вважає Юліан, мають елліни (греки). Саме у них надзвичайного розквіту порівняно з усіма народами античного світу досягли наука і мистецтво. «Чи треба називати, — писав він, — таких людей, як Платон, Сократ, Аристід, Кімон, Фалес, Лікург, Агесілай, Архідам, або, краще, ряд філософів, полководців, будівничих, законодавців?» І далі: «Або щодо громадянського законодавства, характеру суду, управління містами, краси… успіхів науки, розвитку вільного мистецтва хіба євреї не є звичайними варварами?». Розглядаючи історію древньоєврейського народу, Юліан відзначає, що, крім рабства і нещасть, у ній нічого не було. «Понад триста років євреї жили і працювали на своїй землі,— продовжує він, — а потім у мідян, після цього у персів і, нарешті, тепер у нас». Ні, робить Юлїан висновок, «бог євреїв у дійсності не творець всього світу і не володар всесвіту… він обмежений, і владою, треба вважати, володів обмеженою поруч з іншими (античними. — Т. К.) богами». Інакше, чому ж «протягом десятків тисяч… років він не звертав уваги, що всі люди, перебуваючи в такому невігластві, поклоняються, як ви висловлюєтесь, ідолам, усі, від сходу до заходу і від півночі до півдня, за винятком невеликого племені, що живе навіть неповних 2000 років в куточку Палестини. Якщо він бог усіх нас і творець всього, чому він на нас не звертав уваги?».

Не заперечуючи ролі релігії взагалі і бога Ягве зокрема, Юліан вважає, що це не бог всесвіту, а місцевий бог, покровитель Палестини, такий, який є в кожного народу. А іудаїстське духовенство у «святому письмі» намагалось довести саме всесвітнє панування бога Ягве, Весною 1947 року п'ятнадцятирічний йорданський бедуїн Мухамед-ад Діб, шукаючи свою вівцю, що загубилась, зайшов до печери «Хірбет Кумран» (руїни Кум рана) біля старого Ієрихона. В одній з штолень він натрапив на глиняні посудини на зразок грецьких амфор, у яких були складені шкіряні сувої з письменами. Звістка про це привернула увагу істориків і археологів світу. Під час розкопок було знайдено тисячі стародавніх релігійних рукописів, текстів на шкірах, папірусах, черепках, металі, кераміці, на кам'яних і дерев'яних посудинах, а також знаряддя праці і зброю. В печерах Кумрана знайдено майже всі складові частини Біблії — Ісход, Левіт, Буття (з П'ятикнижжя), причому в багатьох варіантах, а також книги «великих» і «малих» пророків, Второзаконня та ін. Для науковців, що досліджують біблейські міфи, така знахідка виявилась справжнім скарбом. Нові матеріали розкопок підтвердили висновки науки про довгий історичний шлях розвитку як самої релігії, так і «святого письма» — Біблії.