Читать «Гра престолів» онлайн - страница 27

— Я приношу їй квіти, коли можу, — мовив він. — Ліанна… полюбляла квіти.

Король доторкнувся до її обличчя, пестячи грубий камінь так ніжно, мов живу плоть.

— Я присягнувся вбити Раегара за те, що він зробив з нею.

— І вбив, — нагадав Нед.

— Але ж тільки один раз, — гірко мовив Роберт.

Вони одночасно виїхали до броду через Тризуб, поки навколо шаленіла битва: Роберт з келепом, у глухому шоломі з оленячими рогами, принц Таргарієн у чорному обладунку з ніг до голови. На грудях його панцера був викладений сяючими на сонці, як вогонь, рубінами триголовий дракон його дому. Води Тризуба кипіли червоним під копитами їхніх коней, поки вони кружляли та сходилися знову і знову, аж нарешті страшний удар Робертового келепа зім’яв панцер і груди під ним. Коли Нед спромігся дістатися до місця, Раегар лежав у потоці мертвий, а вояки обох сторін юрмилися у швидких водах, шукаючи вилетілих з обладунку рубінів.

— Уві сні я вбиваю його щоночі, — зізнався Роберт. — Для нього замало і тисячі смертей.

На це Нед не знав, що відповісти. Помовчавши, він сказав:

— Нам слід повертатися, ваша милість. Ваша дружина чекатиме.

— Хай Інші заберуть ту дружину, — кисло пробурмотів Роберт, та все ж важко затупав назад до виходу. — Ще раз почую про «милість», наколю твою голову на шпичку. Ми начебто один одному не чужі!

— Я цього не забув, — спокійно відповів Нед. Коли король змовчав, він попрохав:

— Розкажи мені про Джона.

Роберт похитав головою.

— Не пригадую, щоб колись хвороба занапастила людину так миттєво. На іменини мого сина ми облаштували були турнір; якби ти бачив Джона того дня, то заприсягся б, що він збирається жити вічно. А два тижні по тому він лежав мертвий. Болячка спалила його нутрощі, мов полум’я.

Король зупинився біля стовпа перед могилою якогось давно померлого Старка.

— Я любив того старого.

— Ми обидва його любили. — Нед хвильку повагався. — Кетлін непокоїться про сестру. Як Ліза переживає своє горе?

Роберт гірко скривився.

— Та якось недолуго, правду кажучи. Маю підозру, Неде, що від втрати чоловіка Ліза геть втратила і залишки глузду: хутко схопила хлопчика в оберемок і втекла назад до Гнізда, ще й проти моєї волі. А я ж сподівався віддати його на виховання Тайвинові Ланістеру до Кастерлі-на-Скелі. Джон не мав ані братів, ані інших синів. Хіба можна лишати малого з самими бабами?

Нед краще б довірив дитину отруйному гаспидові, ніж князеві Тайвину, та залишив свою думку при собі. Є старі рани, які не гояться з часом, а починають спливати кров'ю від бодай одного нерозсудливого слова.