Читать «Катріона» онлайн - страница 24

Говорив чоловік якось у ніс, як говорили горяни, і це дратувало мене.

— Містер Макгрегор, — зауважив я, — мені здається, що найголовніша якість солдата — тримати язик за зубами і ніколи не нарікати на свою долю.

— Бачу, ви знаєте моє ім'я, — і він, схрестивши руки, вклонився, — хоч я сам не повинен називати його. Я надто часто бував серед ворогів, ніколи не маскувався і не приховував свого імені, а тому мені нічого дивуватися, коли моє обличчя та ім'я відомі людям, яких я не знаю.

— Не знаєте, сер, як не знають мене й інші, — зауважив я. — Якщо ж ви зволите вислухати, то мене звуть Бальфор.

— Добре ім'я, — чемно відповів Мор. — його мають чимало гідних пошани людей. Як я пригадую, ім'я Бальфор мав один юнак, що в сорок п'ятому році служив лікарем у моєму батальйоні.

— Думаю, що то брат Бальфора з Беса, — відповів я, бо вже дещо чув про лікаря.

— Він самий, сер, — сказав Джеймс Мор. — Оскільки ваш родич був моїм товаришем по зброї, дозвольте потиснути вашу руку.

Чоловік гаряче і довго тис мені руку, дивлячись на мене таким ніжним поглядом, наче він розшукав рідного брата.

— О! — вигукнув Мор. — Багато дечого змінилося відтоді, як біля мене і вашого родича свистіли кулі.

— То, мабуть, був мій далекий родич, — стримано промовив я, — і мушу визнати, що я його ніколи не бачив.

— Можливо, — сказав чоловік, — та це байдуже. А от вас, я думаю, тоді не було при ділі. Щось не пригадую вашого обличчя, хоч його й не так легко забути.

— І не дивно, сер. Того року я вперше пішов до школи, — відповів я.

— Ви ще такий молодий! — вигукнув Джеймс Мор. — Тоді вам не зрозуміти, що означає для мене ця зустріч. Зустрітися в час нещастя, та ще в будинку свого ворога з людиною, близькою по крові до мого колишнього товариша по зброї! Від усього цього завмирає серце, як завмирає воно при звуках флейти горян! Так, сер, багатьом нам з сумом доводиться згадувати про своє минуле, так, із сумом, а то і з слізьми на очах. У себе вдома, в рідному краї, я жив наче той король: мені було досить меча, гір і вірності друзів. А тепер кинули в смердючу тюрму. Чи знаєте ви, містер Бальфор, — вів він далі, тримаючи мене під руку і походжаючи по кімнаті, — що я не маю тепер найнеобхіднішого?! Немилосердні вороги позбавили мене всіх засобів до існування. Мене схопили, як вам відомо, сер. на підставі сфабрикованих матеріалів і звинувачують у злочині, в якому я винен не більше, ніж ви. Мене не наважуються судити, а тим часом обдерли, як липку, і тримають у тюрмі. Як мені хотілося б, щоб оце замість вас я зустрів вашого родича або його брата з Беса! І той і другий, я певен, були б раді допомогти мені, а що ви — чужа людина…

Я заслуговував би на зневагу, коли б переказав усе, що відбулося між нами, розповів про те, що він наговорив мені, скаржачись та благаючи, а також про мої уривчасті, непривітні відповіді. Часом я поривався спинити його, повернути мову на якусь дрібницю. Однак це було понад мої сили, і сам не знаю чому. Можливо, з сорому або з гордощів, може, заради себе самого чи Катріони, бо я вважав такого батька не гідним своєї дочки, а можливо, мене просто обурювала безсоромність і нещирість цієї людини. Сам не знаю чому.